Скільки днів відпустки можна надати після шести місяців роботи

Працівниця відпрацювала сім місяців (із серпня 2025 р.). Скільки днів щорічної відпустки їй можна надати в березні 2026 р.: обов'язково надавати всі дні за відпрацьований час чи можна надати менше (наприклад, 5-7 днів)? І чи діє в такому випадку вимога про надання обов'язкових 14 днів безперервної частини відпустки?

Відповідно до ст. 10 Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості в перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві. Працівниця відпрацювала сім місяців, тому:

вона вже має право на відпустку повної тривалості (як правило, 24 к. дн., якщо інше не передбачено трудовим договором чи законом);
законодавство не зобов'язує надавати відпустку лише пропорційно відпрацьованому часу після того, як минуло шість місяців безперервної роботи на підприємстві. Роботодавець може надати як 24 к. дн., так і меншу кількість днів за згодою сторін.

Вимога ст. 12 Закону про відпустки щодо того, що основна безперервна частина щорічної відпустки має становити не менше 14 к. дн., стосується лише випадку поділу відпустки на частини. Це необов'язково має бути перша частина відпустки. Якщо зараз працівниця візьме 5 к. дн., то з решти днів відпустки за цей робочий рік вона повинна буде використати принаймні 14 к. дн. одним безперервним періодом.

Чи можна надати 5 або 10 к. дн.? Так, це законно. Якщо працівниця просить лише частину відпустки, а роботодавець не заперечує проти такого поділу, то можна надати будь-яку кількість днів (навіть 2 чи 5).

Чи законно надати 12 к. дн.? Так. Це вважатиметься використанням частини щорічної відпустки. При цьому законодавство не вимагає, щоб саме перша частина була 14 к. дн. Головне, щоб одна з частин (будь-яка за черговістю протягом робочого року) була не менше 14 к. дн.

Чи можна надати 14 к. дн. «авансом»? Після шести місяців роботи це вже не вважається «авансом» у класичному розумінні обмежень ст. 10 Закону про відпустки, оскільки право на повну тривалість уже виникло. Навіть якщо працівниця ще не «заробила» всі 24 к. дн., роботодавець має право надати їй повну відпустку.

Варто також враховувати положення ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX, де зазначено, що:

роботодавець може (але не зобов'язаний) обмежити щорічну відпустку тривалістю 24 к. дн. за поточний робочий рік;
надання відпустки понад 24 к. дн. (якщо така передбачена) є правом, а не обов'язком роботодавця під час війни;
роботодавець може відмовити в наданні відпустки, якщо працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури.

Таким чином, роботодавець може надати працівниці відпустку будь-якої тривалості (наприклад, 5, 7 або 10 к. дн.), про яку вона просить. Оскільки вона відпрацювала понад шість місяців, то вже має право на відпустку повної тривалості, а не лише пропорційно відпрацьованому часу. Правило про 14 безперервних днів має бути дотримане протягом робочого року, але це необов’язково має бути перша частина відпустки.

Звертаємо також увагу, що якщо працівниця захоче звільнитися до закінчення робочого року, за який вона вже використала відпустку (у разі надання роботодавцем більшої кількості днів відпустки, ніж «зароблено»), то роботодавець матиме право провести відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини року (ст. 22 Закону про відпустки).

Світлана ЩЕРБИНА
консультант з питань бухгалтерського обліку та оподаткування