Сезонні працівники: від прийняття на роботу до звільнення
Є окремі підприємства та бізнеси, які працюють не протягом усього календарного року, а впродовж сезону. Крім того, у штатному розписі підприємства можуть бути посади, робота на яких передбачається також лише в певний період року. Про особливості трудових відносин із сезонними працівниками — у статті
На сьогодні залишається чинним (в частині, що не суперечить Конституції України та законодавству України) указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.1974 р. № 310-ІХ (далі — Указ № 310). Крім того, з усіх інших питань, пов’язаних із роботою сезонних працівників, слід керуватися загальними нормами трудового та податкового законодавства, зокрема КЗпП, Законом про оплату праці, Законом про відпустки, ПКУ, тощо.
Відзначимо, що на період дії воєнного стану будь-яких окремих правил щодо роботи сезонних працівників запроваджено не було. Тобто на них поширюються загальні норми трудового законодавства, встановлені на цей період.
Які працівники належать до сезонних
Сезонні працівники — це такі, яких приймають на сезонні роботи, котрі через природні та кліматичні умови виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців, та які включені до Списку сезонних робіт і сезонних галузей, затвердженого постановою КМУ від 28.03.1997 р. № 278 (далі — Список).
У Списку, зокрема, містяться певні роботи в таких галузях:
- лісовій промисловості та лісовому господарстві;
- торф’яній промисловості;
- сільському господарстві;
- переробній галузі промисловості;
- санаторно-курортних закладах і закладах відпочинку;
- транспортно-дорожній галузі.
Якщо не виконується хоча б одна з вищезазначених умов (тобто робота може виконуватися протягом усього року та її немає у Списку), то така робота не вважається сезонною, і працівник не є сезонним.
Зважаючи на те, що у Списку не зазначаються конкретні професії, посади сезонних працівників і не деталізовано сезонні роботи, перелік професій, посад та конкретних видів сезонних робіт, а також тривалість, дату початку та закінчення таких робіт, підприємствам доцільно встановлювати їх у колективному договорі або іншому локальному документі.
Посади сезонних працівників мають бути у штатному розписі. Щоб після закінчення сезонних робіт ці посади не залишалися вакантними, їх можна вводити до штатного розпису такими способами:
- щороку за наказом керівника підприємства тільки на період сезонної роботи;
- одразу під час затвердження штатного розпису з позначкою, що такі посади вводяться на певний період сезонної роботи чи укладення строкових трудових договорів із сезонними працівниками.
Прийняття на роботу сезонних працівників
Порядок прийняття на роботу сезонних працівників у цілому такий самий, як і для постійних працівників. Усі етапи оформлення на роботу стандартні, хоча окремі особливості є.
Написання працівником заяви
Особа, яка влаштовується на сезонну роботу, має написати власноруч заяву з проханням про прийняття на відповідну посаду. Заява складається в довільній формі, але має містити всі необхідні реквізити. У ній працівник має вказати строк, на який працевлаштовується, бажану посаду (професію) і вид роботи — сезонна.
Наприклад: «Прошу прийняти мене на сезонну роботу на посаду садівника з 3 квітня 2023 р. строком на 6 місяців».
Разом із заявою під час працевлаштування працівник відповідно до частини другої ст. 24 КЗпП зобов’язаний пред’явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), стан здоров’я, військово-обліковий документ та інші документи.
Нагадаємо, що окремі категорії працівників можна приймати на роботу тільки після проходження ними попереднього медичного огляду. Це може бути потрібно для тих, кого приймають на сезонну роботу, пов’язану з переробкою плодоовочевої продукції.
Укладення строкового трудового договору
Оскільки із сезонними працівниками трудові договори укладаються на період виконання певної роботи (п. 3 частини першої ст. 23 КЗпП), це означає, що такі трудові договори є строковими.
Дуже важливим є правильне обчислення строку дії трудового договору. По-перше, слід пам’ятати, що трудовий договір під час прийняття на сезонну роботу може бути укладений на строк, який не перевищує тривалості сезону — 6 місяців (ст. 1 і 4 Указу № 310). По-друге, потрібно правильно визначити останній день роботи, тобто дату звільнення. Керуватися слід нормами частини третьої ст. 241-1 КЗпП, згідно з якою строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку.
У разі, коли кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.
Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день (частина п’ята ст. 241-1 КЗпП).
Наприклад, працівника приймають на сезонну роботу за трудовим договором із 17 квітня 2023 р.:
- на строк — 6 місяців. Останнім днем роботи цього працівника має бути 17 жовтня 2023 р., вівторок;
- на строк — 5 місяців. Останнім днем роботи цього працівника має бути 17 вересня 2023 р., але оскільки ця дата припадає на неділю — вихідний день, то днем закінчення строкового трудового договору буде найближчий робочий день — 18 вересня 2023 р.
Якщо в трудовому договорі з якихось причин не буде вказано строку трудових відносин, то такий договір автоматично вважатиметься безстроковим, і в майбутньому працівника, прийнятого на сезонну роботу за цим договором, не можна буде звільнити після фактичного закінчення такої роботи.
Видання наказу про прийняття на роботу
Відповідно до частини третьої ст. 24 КЗпП і ст. 3 Указу № 310 укладення трудового договору з працівником оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця.
У наказі обов’язково слід вказати, що працівника приймають на сезонну роботу (ст. 3 Указу № 310).
Наприклад, текст наказу може бути таким: «Прийняти Ковтуненка Тараса Вікторовича на сезонну роботу із 3 квітня 2023 р. по 29 вересня 2023 р. на посаду садівника».
Під час прийняття на роботу сезонного працівника випробування з метою перевірки його відповідності доручуваній роботі не встановлюється (ст. 5 Указу № 310). Однак ст. 2 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX встановлено, що при укладенні трудового договору в період дії воєнного стану умова про випробування працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії працівників.
З наказом про прийняття на сезонну роботу працівника ознайомлюють під підпис. Після цього до моменту допущення працівника до роботи потрібно надіслати податковому органу повідомлення про прийняття його на роботу.
Оплата праці сезонних працівників
Форми оплати праці
На сезонних працівників поширюються форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, що діють на підприємстві.
Для таких працівників може застосовуватися як погодинна, так і відрядна форми оплати праці. Зважаючи на Список, більшість сезонних працівників одержують оплату за фактично виконаний обсяг роботи за відрядними розцінками. Це, зокрема, працівники, які виконують роботи в сільському господарстві, лісовій промисловості, переробній галузі тощо. У той же час сезонні працівники санаторно-курортних закладів і закладів відпочинку зазвичай одержують оплату за відпрацьований час.
Зарплата
На сезонних працівників, так само, як і на постійних, поширюються норми законодавства про оплату праці, включаючи передбачені державою мінімальні гарантії. Тобто оплата праці за виконану сезонним працівником місячну чи погодинну норму праці (обсяг робіт) має проводитись не нижче мінімальної заробітної плати (ст. 95 КЗпП).
Нагадаємо, з 01.01.2023 р. мінімальна зарплата становить:
- у місячному розмірі — 6700,00 грн;
- у погодинному розмірі — 40,46 грн.
Зарплата, нарахована сезонним працівникам, як і зарплата постійних працівників, підлягає компенсації в разі затримки її виплати на один і більше календарних місяців.
Оподаткування зарплати
Оподаткування зарплати сезонних працівників здійснюється в загальному порядку, тобто з неї утримується ПДФО (18 %) і ВЗ (1,5 %) та на неї нараховується ЄСВ (22 %).
Якщо «сезонник» отримує зарплату за роботу (послуги), яку виконує довше календарного місяця (наприклад, йому виплачують премію за результатами сезонної роботи (квартальну премію), тоді базу для нарахування ЄСВ визначають так: зарплату, нараховану за результатами роботи, ділять на кількість місяців, за які вона нарахована (частина друга ст. 7 Закону про ЄСВ).
Також сезонні працівники мають право на податкову соціальну пільгу (ПСП), якщо виконуються умови щодо її застосування (розмір зарплати не перевищує 3760,00 грн у 2023 р. і працівник подав заяву про застосування ПСП). Пільгу починають застосовувати з місяця подання заяви і припиняють у місяці звільнення.
Робота у вихідні та святкові дні
Залучати сезонних працівників до роботи у святкові та вихідні дні можна на загальних умовах з урахуванням факту призупинення на час воєнного стану дії ст. 71 і ст. 73 КЗпП. Вид компенсації за роботу в такі дні визначається за згодою між конкретним працівником і керівником підприємства: це може бути інший день відпочинку або оплата у подвійному розмірі (ст. 72, 107 КЗпП):
- відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;
- працівникам, праця яких оплачується за годинними/денними ставками, — у розмірі подвійної годинної/денної ставки;
- працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної/денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий, неробочий або вихідний день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної/денної ставки понад оклад, якщо робота проводилась понад місячну норму.
Оплата у вказаному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у вихідний, святковий або неробочий день.
Страхові виплати
Сезонні працівники є застрахованими особами і на загальних підставах мають право на матеріальне забезпечення в разі настання страхових випадків. Тобто таким працівникам нарівні з іншими оплачуються листки непрацездатності у зв’язку із різними захворюваннями або травмами, а також у зв’язку із вагітністю та пологами.
Виплати по тимчасовій непрацездатності
До 01.01.2023 р. для застрахованих осіб, які працюють на сезонних роботах, було встановлено обмеження щодо надання допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві. Зокрема, у випадках, коли сезонний працівник сам хворів або доглядав за хворою дитиною віком до 14 років, допомога по тимчасовій непрацездатності призначалась і виплачувалась йому не більше ніж за 75 календарних днів протягом календарного року (абзац четвертий частини другої та абзац третій частини третьої ст. 22 попередньої редакції Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV; далі — Закон № 1105).
Але з 01.01.2023 р. Закон № 1105 викладено в новій редакції, яка вже не містить обмеження щодо періоду оплати «лікарняних» для працівників, залучених до сезонних робіт.
Отже, тепер сезонним працівникам допомога по тимчасовій непрацездатності призначається і надається так само, як і не сезонним працівникам, без 75-денного обмеження.
Під час розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності сезонному працівнику передусім слід враховувати його загальний страховий стаж (п. 1-4 частини першої ст. 17 Закону № 1105). При цьому слід пам’ятати, що сезонний працівник має право на 100-відсоткову оплату за листком непрацездатності незалежно від страхового стажу, якщо він, зокрема (п. 5 частини першої ст. 17 Закону № 1105):
- віднесений до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- є одним з батьків або особою, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи;
- є ветераном війни, постраждалим учасником Революції Гідності;
- є донором, який має право на таку пільгу відповідно до законодавства.
Також під час розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності слід перевірити страховий стаж за останні 12 місяців перед настанням страхового випадку. Якщо сезонний працівник протягом 12 місяців перед настанням страхового випадку має страховий стаж менше 6 місяців, потрібно застосувати обмеження, передбачене п. 1 частини четвертої ст. 12 Закону № 1105.
У такому випадку працівник зможе отримати допомогу по тимчасовій непрацездатності не більше за розмір допомоги, обчислений із мінімальної зарплати, встановленої на час настання страхового випадку (протягом 2023 р. — не більше 220,11 грн за календарний день: 6700,00 грн ÷ 30,44, де 30,44 — середньомісячна кількість календарних днів).
Виплати у зв’язку з вагітністю та пологами
Закон № 1105 не містить будь-яких обмежень на виплату сезонним працівникам допомоги по вагітності та пологах. Тому якщо у працівниці в період виконання тимчасових або сезонних робіт настає відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, вона має повне право на отримання відповідної допомоги в загальному порядку.
Допомога по вагітності та пологах надається жінці, яку залучено до сезонної роботи, в розмірі 100 % середньої заробітної плати (доходу). Але якщо протягом останніх 12 місяців перед настанням страхового випадку за даними реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування страховий стаж застрахованої особи становить менше 6 місяців, то вона має право на допомогу по вагітності та пологах виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку (протягом 2023 р. — не більше 440,22 грн за календарний день: (6700,00 грн × 2) ÷ 30, 44, де 30,44 — середньомісячна кількість календарних днів).
Відпустки сезонним працівникам
Право на відпустки
Сезонний працівник має право на щорічну відпустку, але вона надається йому пропорційно до відпрацьованого часу (частина дев’ята ст. 6 Закону про відпустки). Це пояснюється тим, що сезонний працівник працює в роботодавця менше року, тому він не може претендувати на щорічну відпустку повної тривалості.
Щодо права на інші види відпусток, зокрема, додаткову, соціальну, навчальну, без збереження зарплати тощо, то чинне законодавство (КЗпП, Закон про відпустки) не містить будь-яких обмежень стосовно їх надання. З цього можна дійти висновку, що сезонні працівники мають право на всі зазначені види відпусток на загальних підставах.
У загальному випадку право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (частина п’ята ст. 10 Закону про відпустки). Але окремим категоріям працівників відпустка може бути надана до настання шестимісячного строку безперервної роботи в перший рік на даному підприємстві (частина сьома ст.10 Закону про відпустки).
З огляду на зазначене, використати щорічну відпустку сезонний працівник може двома способами:
- під час дії строкового трудового договору (якщо в нього є право на використання відпустки до настання шестимісячного строку безперервної роботи);
- одразу після закінчення строкового трудового договору.
Відпустка надається на підставі заяви сезонного працівника.
Якщо сезонний працівник не використає належну йому щорічну відпустку в період дії строкового трудового договору, то, як і в разі звільнення постійного працівника (крім звільнення за порушення трудової дисципліни), сезонному працівнику на підставі ст. 3 Закону про відпустки, за його бажанням, може бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. У такому випадку дія трудового договору продовжується до закінчення відпустки працівника, а день звільнення є останнім днем відпустки. Це потрібно вказати в наказі про звільнення, який видають до початку відпустки.
Якщо сезонний працівник не використає належні йому дні щорічної відпустки і додаткової відпустки «на дітей» протягом дії трудового договору і не виявить бажання відпочити після його закінчення, то за такі дні йому виплачується грошова компенсація в день звільнення.
Тривалість відпустки
Тривалість відпустки, яка належить сезонному працівнику, розраховується пропорційно тривалості строкового трудового договору, укладеного з ним, та виходячи з повної тривалості щорічної відпустки, встановленої для конкретної посади (спеціальності) працівника.
Законодавчо встановлена тривалість основної відпустки за повний відпрацьований рік становить 24 календарних дні. Для деяких категорій працівників, визначених ст. 6 Закону про відпустки, а також іншими законами встановлено тривалість основної щорічної відпустки більшу, ніж 24 календарних дні. Зокрема, сезонним працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів (частина четверта ст. 6 Закону про відпустки).
Отже, якщо сезонна робота триває 6 місяців, то в загальному випадку працівник має право як мінімум на 12 календарних днів щорічної відпустки, а на сезонних роботах у лісовому господарстві — на 14 календарних днів щорічної відпустки.
Також колективним договором або строковим трудовим договором, що укладається між підприємством та сезонним працівником, може бути визначена інша тривалість щорічної відпустки, але вона не повинна бути менша за законодавчо встановлений строк.
Звільнення сезонних працівників
Припинення трудових відносин із сезонним працівником може відбуватися:
- у зв’язку із закінченням дії строкового договору (п. 2 частини першої ст. 36 КЗпП);
- з ініціативи роботодавця (ст. 39 КЗпП);
- з ініціативи працівника (ст. 39 КЗпП);
- за угодою сторін (п. 1 частини першої ст. 36 КЗпП).
Закінчення строку дії трудового договору
У цьому випадку не потрібні ні заява, ні будь-яке волевиявлення працівника, адже, підписуючи строковий трудовий договір, сезонний працівник фактично надає згоду на його припинення після закінчення строку, на який договір було укладено.
Тому достатньо буде видання наказу про припинення трудових відносин. У наказі потрібно вказати, що працівник звільнений «у зв’язку із закінченням строку трудового договору за п. 2 частини першої ст. 36 КЗпП». Такий самий запис слід внести і до трудової книжки сезонного працівника, який звільняється.
Якщо строк договору минув, а сезонний працівник перебуває на «лікарняному», то звільнення також законне. Заборона на звільнення під час хвороби діє, якщо звільнення ініціює роботодавець. У такій ситуації підставою для звільнення працівника є настання певної дати (події) — закінчення строку трудового договору, тому звільнення відбувається не з ініціативи роботодавця.
Ще одне важливе на сьогодні питання: чи можна звільняти мобілізованого сезонного працівника, в якого закінчився строк дії трудового договору під час перебування на військовій службі?
Частиною третьою ст. 119 КЗпП встановлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Отже, з мобілізованим сезонним працівником строковий трудовий договір може бути розірваний лише після закінчення особливого періоду або з дня його фактичної демобілізації.
Звільнення з ініціативи працівника
Згідно зі ст. 39 КЗпП сезонний працівник може розірвати строковий трудовий договір у разі:
- його хвороби або інвалідності, що перешкоджають виконанню роботи за договором;
- порушення власником (керівництвом) підприємства законодавства про працю, колективного або трудового договору;
- наявності інших підстав для розірвання безстрокового трудового договору, передбачених частиною першою ст. 38 КЗпП, зокрема: переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, неможливість проживання в даній місцевості, підтверджена медичним висновком, вагітність, догляд за дитиною віком до 14 років або дитиною з інвалідністю, догляд за хворим членом сім’ї або особою з інвалідністю І групи, вихід на пенсію та інші поважні причини.
Попередити адміністрацію підприємства про звільнення з власної ініціативи працівник має не пізніше ніж за три дні шляхом подання заяви (ст. 6 Указу № 310).
Звільнення з ініціативи роботодавця
Підстави, за якими роботодавець за своєю ініціативою має право звільнити сезонного працівника до закінчення сезону, встановлені ст. 40 та 41 КЗпП.
Є й особливі причини для звільнення (п. 7 Указу № 310):
- припинення або скорочення робіт на підприємстві з причин виробничого характеру на строк більше двох тижнів;
- неявка сезонного працівника на роботу безперервно протягом більше одного місяця внаслідок тимчасової непрацездатності.
Якщо тимчасова непрацездатність працівника настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо законодавством за певного захворювання встановлений триваліший, ніж вказано, строк збереження місця роботи (посади), за сезонним працівником місце роботи (посаду) слід зберігати до відновлення працездатності або встановлення інвалідності, але не більше ніж до закінчення строку роботи за трудовим договором.
Звільняючи працівника з власної ініціативи роботодавець має обґрунтувати свої дії та підтвердити причини для звільнення відповідними документами (це може бути наказ про припинення або скорочення на підприємстві робіт з причин виробничого характеру на строк більше двох тижнів, доповідна записка безпосереднього керівника тимчасового працівника про невиконання ним без поважних причин своїх трудових обов’язків тощо).
Звільнення оформлюється наказом керівника, з яким працівника ознайомлюють під підпис.
Звільнення за угодою сторін
Оскільки п. 1 частини першої ст. 36 КЗпП не містить жодних застережень стосовно виду трудового договору, це означає, що строковий трудовий договір може бути припинений і за угодою сторін. .
Припинення можливе в будь-який час дії строкового трудового договору, коли між роботодавцем та сезонним працівником буде досягнуто згоди стосовно цього. Пропозиція про припинення трудового договору може надходити як з боку роботодавця, так і з боку працівника.
Законодавством не встановлено форми угоди сторін про припинення трудового договору, але, на думку автора, більш доцільною є письмова форма, оскільки вона є достовірним фактом досягнення угоди між сторонами. Тобто працівник подає на ім’я керівника підприємства заяву про звільнення за угодою сторін, а керівник на її підставі видає відповідний наказ.
Виплати в разі звільнення
У день розірвання строкового трудового договору підприємство повинно виплатити сезонному працівнику всі належні йому суми: заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку тощо.
Щодо виплати вихідної допомоги в разі звільнення, то в цьому питанні слід керуватися ст. 44 КЗпП, згідно з якою сезонному працівнику потрібно виплатити вихідну допомогу:
- у розмірі не менше середнього місячного заробітку — якщо його звільняють з підстав, зазначених у п. 6 частини першої ст. 36, п. 1, 2 і 6 частини першої ст. 40 КЗпП;
- у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку — у разі звільнення внаслідок порушення власником законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст. 38, 39 КЗпП).
Ірина КРАСОВСЬКА
консультант із питань бухгалтерського та податкового обліку