Трудові відносини з тимчасовими та сезонними працівниками в мирний і воєнний час

Правове регулювання праці
тимчасових і сезонних працівників

Про наявність нюансів під час трудових відносин із сезонними та тимчасовими працівниками свідчить зміст ст. 7 КЗпП, у якій, зокрема, зазначається, що особливості регулювання праці деяких категорій працівників, у тому числі тимчасових і сезонних працівників, встановлюються законодавством. В Україні стосовно цих категорій працівників до цього часу застосовуються деякі нормативно-правові акти часів колишнього СРСР, які все ще є чинними у частині, що не суперечить Конституції та законам України, згідно з постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991 р. № 1545-ХІІ.

Також відразу зазначимо, що відповідно до частини третьої ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX (далі — Закон № 2136) у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих Законом № 2136. І хоча в Законі № 2136 окремо тимчасові та сезонні працівники не згадуються, він поширюється і на них, як і на всі інші категорії працівників.

Які працівники належать до тимчасових і сезонних

У таблицях 1 і 2 наведемо інформацію про належність певних працівників до тимчасових або сезонних та перелік сезонних робіт і сезонних галузей.

Таблиця 1. Працівники, які належать до тимчасових і сезонних

Категорія працівника	Працівники, які належать до тимчасових і сезонних
Тимчасові працівники	Працівники (робітники і службовці), прийняті на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), — до чотирьох місяців
Сезонні працівники	Працівники, які виконують роботу, внесену до Списку сезонних робіт і сезонних галузей, затвердженого постановою КМУ від 28.03.1997 р. № 278 (далі — Список № 278) (таблиця 2) і тривалість якої не перевищує шести місяців (ці дві умови мають бути виконані одночасно)

Таблиця 2. Список сезонних робіт і сезонних галузей

Галузь	Види сезонних робіт у певній галузі
Лісова промисловість і лісове господарство	Добування живиці, барасу і ялинкової сірки. Заготівля пньового осмолу. Заготівля лика. Лісокультурні роботи — підготовка грунту, посів і садіння лісу, догляд за лісовими культурами, робота в лісорозсадниках. Лісозахисні і протипожежні роботи — боротьба з шкідниками і хворобами лісу, прокладання мінералізованих смуг, чергування на пожежних вишках, наземне пожежне патрулювання лісів. Заготівля насіння. Збирання і переробка харчових продуктів лісу. Польові лісовпорядні роботи
Торфяна промисловість	Болотяно-підготовчі роботи. Добування, сушіння та збирання торфу. Ремонт і обслуговування технологічного обладнання в польових умовах
Сільське господарство	Робота в овочівництві, садівництві, виноградарстві, буряківництві, хмелярстві, на вирощуванні та збиранні картоплі, тютюну, кормів, баштанних культур, лікарських рослин. Робота на інкубаторно-птахівничих та міжгосподарських інкубаторних станціях
Переробні галузі промисловості	Робота на підприємствах переробки плодоовочевої продукції. Робота на підприємствах цукрової галузі промисловості. Первинне виноробство
Санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку	Роботи, пов'язані із санаторно-курортним обслуговуванням хворих і відпочивальників у санаторно-курортних закладах і закладах відпочинку
Транспортно-дорожній комплекс	Авіаційні роботи в сільському та лісовому господарствах

Зауважимо, що у Списку № 278 не деталізуються професії (посади) сезонних працівників, але узагальнено наводяться приклади відповідних робіт. Тому якщо певні галузі та роботи внесені до Списку № 278, це не означає, що всі працівники цієї галузі належать до категорії сезонних, навіть якщо вони приймаються на роботу протягом певного сезону.

Наприклад, особу приймають на роботу на опалювальний сезон оператором котельні (або опалювачем). Такого працівника не можна вважати сезонним (оскільки ця робота не передбачена Списком № 278) чи тимчасовим (оскільки опалювальний сезон в Україні за тривалістю щороку може бути різним залежно від погодних умов, але, як правило, він триває понад два місяці).

Працівник санаторно-курортного закладу, який уклав строковий трудовий договір на п’ять місяців на виконання ремонтних робіт у будівлях цього закладу, не може вважатися сезонним, адже виконувані ним роботи не пов'язані із санаторно-курортним обслуговуванням хворих і відпочивальників, як це передбачено Списком № 278.

Працівник уклав строковий трудовий договір на 10 місяців з підприємством з переробки плодоовочевої продукції. І хоча Список № 278 містить таку галузь, як переробні галузі промисловості, і таку роботу, як робота на підприємствах переробки плодоовочевої продукції, цей працівник не може вважатися сезонним, адже строк його роботи за трудовим договором перевищує шість місяців.

Сезонні та тимчасові працівники і штатний розпис

Згідно з п. 2.1 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 р. № 286, усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, включаються в облікову кількість штатних працівників. Це означає, що посади (професії) сезонних і тимчасових працівників мають бути у штатному розписі. Щоб такі посади не залишалися вакантними після завершення виконання відповідних робіт, їх можна вводити до штатного розпису, наприклад, що стосується сезонних працівників, таким чином:

щороку — за наказом керівника підприємства лише на період сезонної роботи;
один раз — під час затвердження штатного розпису з позначкою, що такі посади вводяться на певний період сезонної роботи чи укладення строкових трудових договорів із сезонними працівниками.

Посади (професії) тимчасових працівників, яких приймають на роботу на строк до двох місяців, можна також ввести до штатного розпису за окремим наказом керівника підприємства (під час заміщення тимчасово відсутнього працівника додаткову посаду вводити не потрібно).

Таким чином, тимчасові та сезонні працівники є такими ж повноправними працівниками підприємства, як і інші (їх відмінність від постійних працівників полягає лише в обмеженому періоді роботи, який визначається строком тимчасових або сезонних робіт), і на них поширюються всі трудові права й гарантії, передбачені законодавством.

Трудові договори із сезонними та тимчасовими працівниками

Із сезонними та тимчасовими працівниками можуть укладатися лише строкові трудові договори відповідно до ст. 23 КЗпП. У разі прийняття на роботу сезонних (тимчасових) працівників інформацію про те, що йдеться саме про сезонну (тимчасову) роботу, слід зазначити в заяві та наказі про прийняття на роботу, а також у письмовому трудовому договорі, якщо він укладається.

Трудовий договір, у якому через якісь причини не буде вказано строку трудових відносин (який відповідатиме сезонному або тимчасовому характеру робіт), автоматично вважатиметься безстроковим. Як наслідок, працівника, прийнятого на тимчасову чи сезонну роботу за таким договором, не можна буде звільнити після закінчення тимчасових або сезонних робіт.

Крім того, пп. «б» п. 11 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24.09.1974 р. № 311-09 (далі ― Указ № 311) передбачено, що якщо звільненого тимчасового працівника знову прийнято на роботу на те саме підприємство після перерви, яка не перевищує одного тижня, то навіть за умови, що строк його роботи до і після перерви загалом не перевищує двох (чотирьох) місяців, трудовий договір з таким працівником вважається продовженим на невизначений строк, а працівник не вважається тимчасовим з першого дня укладення трудового договору.

Також у трудових договорах із сезонними та тимчасовими працівниками відповідно до частини третьої ст. 26 КЗпП не може передбачатися умова про встановлення їм випробування. Але якщо йдеться про період дії воєнного стану, то частиною другою ст. 2 Закону № 2136 передбачено, що при укладенні трудового договору в період дії воєнного стану умова про випробування працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії працівників (у тому числі для сезонних і тимчасових працівників).

Наприклад, працівника, який за безстроковим трудовим договором працює водієм автотранспортних засобів, відповідно до ст. 33 КЗпП тимчасово, на строк 10 днів, було переведено прибиральником службових приміщень для ліквідації наслідків стихійного лиха. Але внаслідок такого тимчасового переведення він не набув статусу тимчасового працівника, а залишився на підприємстві постійним працівником.

Оплата праці тимчасових і сезонних працівників

На тимчасових і сезонних працівників поширюються форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки тощо, які діють на підприємстві для інших працівників. Як і постійним працівникам, оплата праці за виконану тимчасовим або сезонним працівником місячну чи погодинну норму праці (обсяг робіт) має проводитися згідно із ст. 95 КЗпП не нижче за мінімальну зарплату.

Зважаючи на характер робіт за Списком № 278, більшість сезонних працівників одержують оплату за фактично виконаний обсяг роботи за відрядними розцінками. Це, зокрема, стосується працівників, які виконують роботи в сільському господарстві, лісовій промисловості, переробній галузі тощо. Водночас роботу сезонних працівників санаторно-курортних закладів і закладів відпочинку, як правило, оплачують погодинно.

Що стосується тимчасових працівників, то для них відсутні якісь закономірності щодо застосування погодинної чи відрядної форми оплати праці, і все залежить від того, на якій посаді чи за якою спеціальністю вони тимчасово працюють.

Також якщо на підприємстві у встановленому порядку будуть запроваджені нові або змінені чинні умови оплати праці (у тому числі для сезонних або тимчасових працівників) у бік погіршення, то роботодавець згідно із ст. 103 КЗпП повинен повідомити таких працівників не пізніш як за два місяці до запровадження або зміни цих умов.

Водночас згідно з частиною другою ст. 3 Закону № 2136 у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою ст. 32 та ст. 103 КЗпП, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Надання відпусток сезонним і тимчасовим працівникам

Тимчасові та сезонні працівники, як і інші категорії працівників, мають право на відпустки (або на відповідну грошову компенсацію) з урахуванням специфіки їх надання, передбаченої Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки). Зокрема, частиною дев’ятою ст. 6 Закону про відпустки передбачено, що:

сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу;
список сезонних робіт і сезонних галузей затверджується КМУ (таблиця 2).

Інших особливостей щодо надання відпусток тимчасовим і сезонним працівникам Законом про відпустки не передбачено. Зокрема, у ньому відсутні обмеження щодо надання їм, крім щорічної відпустки, також інших видів відпусток (наприклад, додаткової, соціальної, «навчальної», без збереження заробітної плати тощо).

При цьому сезонних працівників згідно зі Списком № 278 не слід плутати з деякими іншими категоріями працівників, робота яких також має сезонний характер і особливості надання відпусток яким також передбачені Законом про відпустки. Наприклад, у ст. 10 Закону про відпустки йдеться про працівників художньо-постановочної частини і творчих працівників театрів, яким щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Використати щорічну відпустку сезонний (тимчасовий) працівник може двома способами:

під час дії строкового трудового договору (якщо в нього є право на використання відпустки до настання шестимісячного строку безперервної роботи відповідно до ст. 10 Закону про відпустки);
одразу після закінчення строкового трудового договору.

Зокрема, якщо сезонний (тимчасовий) працівник не використав належну йому щорічну відпустку в період дії трудового договору, то, як і в разі звільнення постійного працівника (крім звільнення за порушення трудової дисципліни), сезонному (тимчасовому) працівнику, за його бажанням, може бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням (ст. 3 Закону про відпустки). У такому разі дія строкового трудового договору продовжується до закінчення відпустки працівника, а днем звільнення є останній день відпустки.

Якщо ж ідеться про період дії воєнного стану, то під час вирішення питання щодо надання відпусток тимчасовим і сезонним працівникам (як і усім іншим) слід враховувати норми, передбачені частиною шостою ст. 6 та ст. 12 Закону № 2136. А саме мається на увазі право роботодавця у період дії воєнного стану відмовити працівнику в наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. Але у певних випадках працівникам можуть бути надані відпустки без збереження заробітної плати і більшої тривалості, ніж це передбачено законодавством.

Також у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація за невикористану відпустку відповідно до ст. 24 Закону про відпустки.

Звільнення тимчасових і сезонних працівників

Після закінчення сезонних робіт або строку трудового договору тимчасових працівників вони звільняються у зв’язку із закінченням строку дії строкового трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП (тому, наприклад, буде помилкою звільнити сезонних працівників «у зв’язку із закінченням сезону праці»). Заява про звільнення від працівника в такому разі не потрібна — для звільнення достатньо відповідного наказу.

За потреби сезонні та тимчасові працівники можуть бути звільнені й достроково, наприклад, за ініціативою:

працівника за наявності умов, визначених ст. 39 КЗпП (про звільнення тимчасові й сезонні працівники попереджають роботодавця письмово за три дні, що передбачено п. 6 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників та службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.1974 р. № 310-09 (далі — Указ № 310) та п. 5 Указу № 311);
роботодавця, який має право звільнити працівника з підстав, передбачених КЗпП, зокрема, за відповідними пунктами частини першої ст. 40 КЗпП.

Крім того, Указами № 310 та № 311 встановлені й додаткові підстави для дострокового розірвання строкового трудового договору з ініціативи роботодавця, зокрема, з тимчасовими працівникми в разі:

припинення роботи на підприємстві на строк більше одного тижня з причин виробничого характеру, а також скорочення роботи в них;
нез’явлення на роботу протягом більше двох тижнів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності;
невиконання робітником або службовцем без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Для сезонних працівників передбачені такі додаткові підстави для звільнення:

припинення робіт на підприємстві на строк більше двох тижнів з причин виробничого характеру або скорочення робіт у них;
відсутність на роботі безперервно протягом більше одного місяця внаслідок тимчасової непрацездатності.

У певних випадках у разі звільнення сезонному працівнику може виплачуватися вихідна допомога з урахуванням вимог ст. 44 КЗпП. При цьому слід зазначити, що норми п. 8 Указу № 310, яким встановлені додаткові підстави для виплати вихідної допомоги сезонним працівникам та її розміри, на сьогодні не відповідають положенням ст. 44 КЗпП, суперечать законодавству, тож їх застосовувати не можна. Це означає, що сезонним працівникам у разі звільнення вихідна допомога виплачується так само, як і працівникам, які працюють на постійній основі, у розмірі та випадках, встановлених ст. 44 КЗпП.

Також згідно зі ст. 9-1, ст. 13 КЗпП підприємства в межах своїх повноважень і за власні кошти можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові та соціально-побутові пільги для працівників (наприклад, інші (підвищені) розміри вихідної допомоги), у тому числі для сезонних та тимчасових, у колективному договорі.

Водночас згідно із ст. 11 Закону № 2136 на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Також відповідно до:

ст. 4 Закону № 2136 у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, та існуванням загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури);
ст. 5 Закону № 2136 у період дії воєнного стану:
- допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки;
- норми ст. 43 КЗпП не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, обраних до профспілкових органів.

Із звільненими сезонними (тимчасовими) працівниками має бути проведений розрахунок відповідно до ст. 47 КЗпП. А саме в день звільнення роботодавець зобов'язаний на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника, та видати копію наказу про звільнення. Зауважимо, що сезонні та тимчасові працівники окремо згадані у п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, серед тих працівників, на яких ведуться трудові книжки.

Олександр КЛИМЕНКО
консультант із соціально-трудових відносин