Як регулюється встановлення ненормованого робочого дня
Державна служба зайнятості роз’яснила, за яких умов застосування ненормованого робочого дня під час трудових відносин відповідатиме нормам законодавства.
На сьогодні основним документом, що регулює це питання, є Рекомендації щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінсоцполітики України від 10.10.1997 р. № 7 (далі — Рекомендації № 7). Як зазначено у п. 1 цих Рекомендацій, ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.
1. Ненормований робочий день застосовується щодо певних робіт, професій і посад
Ненормований робочий день є винятком із правил і встановлюється для тих працівників, праця яких має особливе суспільне значення. Законодавство не містить умови щодо затвердження в централізованому порядку переліків робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. Рекомендації № 7 встановлюють орієнтовні критерії, коли може бути застосовано ненормований робочий день. Зокрема, він може встановлюватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме для осіб:
- праця яких не піддається точному обліку в часі;
- робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (наприклад, у сільському господарстві);
- які розподіляють час для виконання роботи на свій розсуд.
Ці положення є оціночними, що залишає простір для гнучкості. Рекомендації № 7 не є нормативно-правовим актом, тож відійти від їх змісту можна в колективному договорі. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням із відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем (п. 6 Рекомендацій № 7).
2. Запровадження ненормованого робочого дня не передбачає дотримання обмежень
Залучення до роботи на умовах ненормованого робочого дня не слід ототожнювати із залученням до надурочної роботи, адже:
- для надурочних робіт потрібні підстави, визначені ст. 62 КЗпП, а для залучення до роботи на умовах ненормованого дня потрібна виробнича необхідність, яка визначається в кожному окремому випадку;
- встановлена ст. 63 КЗпП заборона на залучення до надурочних робіт певних категорій осіб не поширюється на залучення до роботи на умовах ненормованого робочого дня;
- гранична тривалість застосування надурочних робіт визначена у ст. 65 КЗпП, а тривалість роботи за ненормованого робочого дня — ні.
3. Установлення ненормованого робочого дня
Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором. Відповідний перелік вказується в тексті колективного договору або в додатку до нього. Конкретна тривалість додаткової відпустки для працівників на умовах ненормованого робочого дня встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій та посад чи трудовим договором (п. 3 Рекомендацій № 7). Також потрібно враховувати положення галузевих угод. Зокрема, у додатку 1 до Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016−2020 рр. наведено Орієнтовний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем системи МОН України, згідно з яким може надаватися додаткова відпустка.
4. Ненормований робочий день передбачає надання працівнику гарантій
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про відпустки» праця на умовах ненормованого робочого дня має компенсуватися шляхом надання додаткової щорічної відпустки тривалістю не більше 7 календарних днів (конкретна тривалість встановлюється в колективному договорі). Окрім того, роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу (п. 4 Рекомендацій № 7).
5. Установлення ненормованого робочого дня для працівників, які працюють неповний робочий день
Як зазначено у п. 2 Рекомендацій № 7, ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Вважається, що ці особи зацікавлені у зменшеному робочому навантаженні. Законодавством передбачено категорії працівників, яким гарантується встановлення неповного робочого дня (серед них вагітні жінки, матері з дітьми віком до 14 років, працівники, що перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, особи похилого віку, особи з інвалідністю тощо). При цьому для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватись.