Неповний робочий час: правове регулювання та гарантії для працівників

У складних економічних умовах, зокрема під час воєнного стану, роботодавці часто вдаються до встановлення неповного робочого часу. Це законний механізм, який дозволяє зберегти робочі місця та оптимізувати витрати підприємства, водночас забезпечуючи трудові права працівників.
 

Що таке неповний робочий час

Відповідно до статті 56 КЗпП неповний робочий час може бути встановлений:

• у формі неповного робочого дня (скороченої тривалості щоденної роботи);
• неповного робочого тижня (меншої кількості робочих днів на тиждень);
• або одночасно обох варіантів – за згодою сторін.

Ініціатором встановлення неповного часу може бути як працівник (за сімейними чи іншими обставинами), так і роботодавець (через зміну в організації праці чи складну економічну ситуацію). В обох випадках умови фіксуються в наказі та трудовому договорі.
 

Гарантії для працівників

Збереження всіх трудових прав – працівники з неповним робочим часом мають ті ж самі права, що й інші працівники, включно з:

• правом на щорічну відпустку повної тривалості;
• оплатою "лікарняних";
• правом на соціальне страхування.

Оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку, але не менше розміру, передбаченого законодавством.

Наявність неповного робочого часу не є підставою для обмеження у просуванні по службі, навчанні, участі у профспілках тощо.

Неповний робочий час – це гнучкий інструмент, який дозволяє уникнути звільнень, підтримати працівників у кризових ситуаціях і водночас дотриматися вимог законодавства. Важливо пам’ятати: зміна режиму роботи не скасовує трудових гарантій і не є підставою для порушення прав працівника.

Південне міжрегіональне управління Держпраці