Особливості праці членів селянського (фермерського) господарства
Відповідно до частини другої статті 3 Кодексу законів про працю України особливості праці членів фермерського господарства визначаються законодавством та їх статутами.
При цьому Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р. № 973 (далі – Закон № 973) визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 973 головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа.
Частиною 1 статті 3 Закону № 973 встановлена заборона бути членами фермерського господарства особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).
Відповідно до норм ст. 27 Закону № 973 трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів.
Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), – законодавством України про працю.
Враховуючи зазначене, з членами фермерського господарства трудові договори не укладаються, а особливості їхньої праці регулюються статутом відповідного фермерського господарства (лист Мінсоцполітики від 14.06.2017 р. № 306/0/22-17).
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” від 19.06.2003 р. № 973 фермерське господарство є формою підприємництва громадян України. Пунктом 8 цієї статті передбачено, що фермерське господарство має своє найменування, печатку і штамп, а п. 2 встановлено керівний орган фермерського господарства в особі його голови.
Частиною другою п. 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства, поряд з іншими документами, подається і статут, але за умови, що його подання потрібне для створюваної організаційної форми підприємництва. Тобто статут є не обов’язковим, але можливим документом, на підставі якого діє фермерське господарство. При цьому Законом України “Про селянське (фермерське) господарство” не визначено випадків чи обставин, за яких наявність статуту є обов’язковою, а лише наголошено, що це зумовлено організаційною формою підприємницької діяльності. Тобто цим Законом не встановлюються види суб’єктів підприємницької діяльності, які можуть чи мають створюватися засновниками фермерського господарства для своєї підприємницької діяльності.
Законом України “Про підприємництво” від 07.02.1991 р. № 698 не встановлено організаційні форми підприємництва, а лише визначено суб’єкти підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 2 цього Закону суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи. Таким чином, фермерська діяльність, як форма підприємницької діяльності, може здійснюватися громадянами-підприємцями, які діють без створення юридичної особи, або юридичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності. Види юридичних осіб, тобто самостійних господарюючих статутних суб’єктів, визначено ст. 2 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. № 887.
Відповідно до частини другої п. 3 ст. 23 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” видавання трудових книжок членам селянського (фермерського) господарства і громадянам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), та їх ведення провадиться господарством на загальних підставах, а записи про трудовий стаж підтверджуються місцевим органом державної виконавчої влади.
Враховуючи норми п. 2 ст. 2 Закону № 973, можна зробити висновок, що дописувач (особа, що вносить записи в трудові книжки членів та працівників селянського/фермерського господарства) є головою селянського (фермерського) господарства і відповідно його засновником або одним із його засновників.
Загальний порядок ведення трудових книжок установлено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. № 58, з подальшими змінами й доповненнями. Названою Інструкцією не передбачено внесення записів про роботу до трудових книжок осіб, які самі для себе створили робочі місця і не наймалися на роботу (тобто до трудових книжок безпосередньо громадян-підприємців), і встановлено різний порядок ведення трудових книжок найманих працівників, залежно від того, з ким саме перебувають вони в трудових відносинах, – з громадянином-підприємцем чи з юридичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 3 ст. 28 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства зараховується до загального і безперервного трудового стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці й документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування.
Зважаючи на викладене, до трудової книжки голови фермерського господарства та її членів обов’язково має бути внесено запис про час такої його роботи.
Якщо селянське (фермерське) господарство створено у формі суб’єкта підприємницької діяльності як фізична особа, тобто за відсутності статуту, запис вноситься та підтверджується місцевим органом державної виконавчої влади. Якщо ж селянське (фермерське) господарство створено у формі суб’єкта підприємницької діяльності як юридична особа, тобто за наявності статуту, запис вноситься господарством відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та додатково підтверджується місцевим органом державної виконавчої влади.
Оскільки відповідно до частини другої п. 2 ст. 2 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” члени селянського (фермерського) господарства не можуть перебувати з таким господарством у трудових відносинах, тобто бути найманими працівниками, до їхніх трудових книжок записи про час роботи в селянському (фермерському) господарстві вносяться в тому самому порядку, як і до трудової книжки керівника господарства, тобто голови селянського (фермерського) господарства.
Джерело: Південно-Східне міжрегіональне управління Держпраці