Сумісництво: зміни на рівні законодавства

Відповідно до частини другої ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно з вимогами ст. 102-1 КЗпП та ст. 19 Закону України «Про оплату праці» сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або в роботодавця – фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу

З урахуванням норм ст. 102-1 КЗпП, з 19 липня 2022 р. на  рівні закону закріплено поняття сумісництва та основний принцип оплачуваності роботи за сумісництвом. Скасовано норму, згідно з якою умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України. 

Водночас це не виключає можливості встановлення обмеження щодо сумісництва для окремих категорій працівників (наприклад, Законом  України «Про запобігання корупції»). Також, зважаючи на зміст частини другої ст. 21 КЗпП, обмеження щодо сумісництва можуть передбачатися законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Джерело: Східне міжрегіональне управління Держпраці