Відстрочка від мобілізації через опікунство і самостійне виховання дітей: судова практика
Повномасштабна війна та мобілізаційні процеси суттєво трансформували практичне значення сімейно-правових інститутів.
Опікунство, піклування, а також фактичне самостійне виховання дитини перестали бути виключно питаннями приватного права — сьогодні вони безпосередньо впливають на можливість отримання відстрочки від військової служби.
Це спричинило зростання звернень до судів, де заявники намагаються підтвердити відповідні юридичні факти, а суди — відмежувати реальні обставини від спроб уникнення мобілізації.
Судова практика 2026 року демонструє, що формальна наявність дитини чи статусу опікуна не гарантує позитивного результату. Суди аналізують не лише документи, а й реальні обставини — участь інших родичів у вихованні, фактичний догляд, наявність альтернативних опікунів та поведінку сторін. Тобто у центрі уваги опиняється не форма, а зміст правовідносин.
У цьому контексті відстрочка через опікунство більше не залежить від формального статусу — суди оцінюють реальні сімейні обставини та добросовісність.
Проживання дитини з батьком
не підтверджує самостійне виховання для відстрочки
У справі № 137/1845/24 батько звернувся з позовом про встановлення факту самостійного виховання дитини та визначення її місця проживання разом із ним. Зазначав, що після розірвання шлюбу дитина проживає з ним, перебуває на його утриманні, мати виїхала за кордон, а встановлення цього факту необхідне, зокрема, для оформлення соціальної допомоги та отримання відстрочки. Також посилався на належні умови проживання, висновок органу опіки та фактичне здійснення ним усіх батьківських функцій.
Суд першої інстанції позов задовольнив, однак апеляційний суд скасував рішення і відмовив у позові, вказавши, що між батьками існує домовленість щодо здійснення батьківських прав, мати не позбавлена можливості брати участь у вихованні, а спір про місце проживання дитини відсутній.
Позиція ВС щодо військової служби / мобілізації
Верховний Суд звернув увагу на те, що в умовах війни при вирішенні сімейних спорів поширеним є заявлення вимог про встановлення факту самостійного виховання дитини, що в переважній частині випадків пов`язано із питаннями мобілізації.
При вирішенні цього спору не досліджується питання наявності підстав для виплати соціальної допомоги на дитину, яку виховує лише один із батьків та отримання відстрочки від військової служби, а враховується мета регулювання сімейних відносин.
Суд вказав: «Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків».
Також суд зазначив, що сам факт проживання дитини з одним із батьків не підтверджує самостійного виховання.
ВС акцентував, що доведення одноосібного виховання пов’язане з встановленням обставин невиконання іншим із батьків своїх обов’язків, а тому такий факт може оцінюватися лише як складова спору між батьками, а не як самостійна вимога.
Статус військовозобов’язаного та ризик мобілізації
враховуються під час призначення опікуна
У справі № 373/2174/24 заявник просив визнати родичку недієздатною та призначити його опікуном, посилаючись на те, що вона має психічне захворювання, потребує постійного догляду, а він є єдиним родичем, який фактично опікується її станом, організував лікування та влаштування до закладу з цілодобовим доглядом.
Суд першої інстанції визнав особу недієздатною, але відмовив у призначенні заявника опікуном, вказавши на відсутність належних умов для виконання ним обов’язків опікуна, зокрема через проживання на значній відстані та відсутність підтвердження реальної готовності здійснювати догляд.
Апеляційний суд погодився та додатково зазначив, що заявник є особою призовного віку, при цьому відсутні докази наявності відстрочки або бронювання, а також що підопічна вже перебуває у спеціалізованому закладі на повному державному утриманні.
Позиція ВС щодо військової служби / мобілізації
Верховний Суд зазначив, що саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з'ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань у цьому питанні, та належно мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.
Відповідно до абзацу 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема під час дії воєнного стану, у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами. Тому, колегія суддів зауважила про необхідність дослідження обставини наявності в недієздатної особи іншого опікуна, крім військовозобов`язаного.
ВС також врахував, що заявник є військовозобов’язаним, не має підтвердженої відстрочки, а підопічна вже перебуває під опікою державного закладу, що виключає необхідність призначення саме цієї особи опікуном.
Самостійне виховання для відстрочки
не встановлюється в окремому провадженні
У справі № 442/5036/24 заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання ним дитини, посилаючись на те, що проживав з матір’ю дитини без шлюбу, у них народився син, який фактично проживає з ним та перебуває на його утриманні, тоді як мати виїхала за кордон.
Обґрунтовуючи заяву, зазначав, що з певного моменту самостійно виховує дитину і спору з матір’ю немає, а встановлення такого факту необхідне, зокрема, з урахуванням п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо непідлягання призову осіб, які самостійно виховують дитину.
Суди першої та апеляційної інстанцій залишили заяву без розгляду, вказавши, що заявлені вимоги пов’язані зі спором про право, оскільки питання виховання дитини не може вирішуватися без оцінки участі іншого з батьків.
Позиція ВС щодо військової служби / мобілізації
Верховний Суд погодився з цими висновками та зазначив, що факт одноосібного виховання дитини не підлягає встановленню в судовому порядку за правилами окремого провадження.
Судом було зазначено, що питання щодо одноосібного виховання дитини одним із батьків не може з’ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватися у межах спору про право.
Суд вказав, що справа пов’язана зі спором щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов’язків, що виключає окреме провадження.
Мобілізація і служба не є підставою для встановлення самостійного виховання
без доведення ухилення матері
У справі № 487/11354/24 батько звернувся з позовом про встановлення факту самостійного виховання доньки, посилаючись на те, що після розірвання шлюбу дитина проживає з ним, мати з 2015 року перебуває за кордоном та не бере участі у вихованні. Зазначав, що був мобілізований і не зміг отримати відстрочку через відсутність рішення суду, а встановлення цього факту необхідне для звільнення з військової служби.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, вказавши на недоведеність ухилення матері від виконання батьківських обов’язків, а також на відсутність обставин, які б свідчили про припинення або обмеження її батьківських прав.
Позиція ВС щодо військової служби / мобілізації
ВС відхилив посилання щодо неврахування судами попередніх інстанцій положень пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду), оскільки з огляду на відсутність підстав для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком та ухвалення відповідного судового рішення, підстави визначені вказаною нормою для звільнення з військової служби не застосовуються.
Судом було зазначено, що проживання матері окремо або за кордоном не є доказом самостійного виховання, оскільки це не позбавляє її батьківських прав і не свідчить про ухилення від обов’язків.
Суд також підкреслив, що проживання матері окремо не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дітей.
Таким чином, судова практика демонструє послідовний підхід: ні оформлення опікунства, ні формальне посилання на самостійне виховання не створюють автоматичних підстав для відстрочки чи звільнення від служби. Суди виходять із реального змісту сімейних відносин — необхідно довести або фактичне ухилення іншого з батьків від обов’язків, або обставини, що об’єктивно унеможливлюють його участь у вихованні чи догляді. Будь-які спроби використати сімейно-правові механізми як інструмент уникнення мобілізації оцінюються критично і без належного підтвердження відхиляються.