Виплата вихідної допомоги в разі звільнення: судова практика

Виплата вихідної допомоги в разі звільнення й досі залишається одним з найпоширеніших предметів трудових спорів.

Практика Верховного Суду свідчить: роботодавці нерідко неправильно застосовують ст. 44 КЗпП, що призводить до судових спорів та додаткових фінансових втрат.
 

Коли виплата є обов'язковою

Стаття 44 КЗпП гарантує вихідну допомогу, зокрема, у разі:

•  звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності або штату;
•  ліквідації чи реорганізації підприємства;
•  відмови працівника від продовження роботи у випадках, визначених законом;
•  інших випадків, прямо передбачених ст. 44 КЗпП.
   

Що роз'яснив Верховний Суд

1. Право на вихідну допомогу виникає саме в день звільнення (постанова від 28.03.2025 р. у справі № 360/572/21).

Якщо працівника звільнено з підстав, передбачених ст. 44 КЗпП, роботодавець зобов'язаний провести повний розрахунок саме в день звільнення.

Невиплата вихідної допомоги є порушенням трудових прав працівника.

2. Спеціальний закон не завжди виключає застосування КЗпП.

У постанові від 19.12.2025 р. у справі № 640/8468/20 Верховний Суд підтвердив: якщо спеціальним законом не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, застосовується ст. 44 КЗпП.

3. Вихідна допомога не виплачується автоматично.

Якщо посадову особу формально звільнили та цього ж дня призначили на ту саму посаду без фактичної втрати роботи, підстав для виплати вихідної допомоги немає.

Верховний Суд наголосив, що призначення вихідної допомоги — матеріально підтримати працівника на період пошуку нової роботи, а не створити необґрунтовану виплату.
 

Практичний висновок

Перед оформленням звільнення кадровій службі варто відповісти лише на три питання:

•  Чи передбачає обрана підстава звільнення виплату вихідної допомоги?
•  Який саме розмір допомоги встановлений ст. 44 КЗпП або спеціальним законом?
•  Чи буде повний розрахунок проведено саме в день звільнення?