Чи має право працівниця як одинока мати на відпустку «на дітей», якщо батька позбавлено батьківських прав

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) одинокій матері щорічно надається додаткова оплачувана соціальна відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів, установлених ст. 73 КЗпП.

Водночас законодавство не містить універсального визначення поняття «одинока мати» для всіх правовідносин. Тому для вирішення питання про надання додаткової соціальної відпустки застосовують визначення, наведене в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9 (далі — Постанова № 9).

Згідно з п. 9 Постанови № 9 одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама. До останньої категорії належать, зокрема, розлучені жінки, які виховують дитину без батька. Тож факт розірвання шлюбу не надає жінці автоматичного права на додаткову соціальну відпустку. Необхідно підтвердити, що вона виховує дитину без батька.

Зміст батьківських прав та обов’язків визначають норми Сімейного кодексу України  від 10.01.2002 р. № 2947-III (далі — СКУ), відповідно до ст. 150 якого батьки зобов’язані:

• виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я та фізичний, духовний і моральний розвиток;
• забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
• поважати дитину та не порушувати її прав;
• забезпечувати належні й безпечні умови життя.

Стаття 151 СКУ передбачає право батьків на особисте виховання дитини, а ст. 157 встановлює, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Навіть той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні й має право на особисте спілкування з нею.

Тобто розлучення батьків не припиняє батьківських прав та обов’язків. Батько, який проживає окремо, за загальним правилом повинен брати участь у вихованні дитини. Однак ситуація змінюється, якщо батька позбавлено батьківських прав.

Згідно зі ст. 166 СКУ особа, позбавлена батьківських прав:

• втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;
• перестає бути законним представником дитини;
• втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;
• втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною, у межах, визначених цією статтею.

Тож після набрання рішенням суду законної сили батько втрачає право на особисте виховання дитини як носій батьківських прав і звільняється від обов’язку брати участь у її вихованні. Водночас позбавлення батьківських прав не означає абсолютної заборони будь-якого контакту з дитиною. Відповідно до ст. 168 СКУ батько може звернутися до суду із заявою про надання йому права на побачення з дитиною. Суд може дозволити такі побачення, якщо вони не завдаватимуть шкоди дитині, зокрема за умови присутності іншої особи. Однак дозвіл на побачення не поновлює батьківських прав і не відновлює звичайного обсягу прав та обов’язків щодо виховання дитини.

Таким чином, рішення суду про позбавлення батька батьківських прав є вагомим юридичним підтвердженням того, що мати виховує дитину без батька. При цьому отримання аліментів не перешкоджає наданню відпустки.

У цій ситуації потрібно розмежовувати два різні поняття: виховання дитини та її матеріальне утримання. Частина друга ст. 166 СКУ передбачає, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку утримувати дитину. Тобто навіть після позбавлення батьківських прав батько зобов’язаний сплачувати аліменти.

Проте сплата аліментів є виконанням майнового обов’язку, а не участю у вихованні дитини. Вона не означає, що батько спілкується з дитиною, піклується про її розвиток, бере участь у вирішенні питань навчання, здоров’я чи повсякденного життя.

Це питання окремо розглянув Верховний Суд у постанові від 18.04.2022 р. у справі № 320/11614/20 (далі — Постанова № 320). Суд звернув увагу, що для права на додаткову соціальну відпустку за ст. 19 Закону про відпустки визначальним є виховання дитини без батька, а не відсутність матеріальної допомоги з його боку. Зокрема, Верховний Суд дійшов таких висновків:

• факт утримання дитини та сплати аліментів не має вирішального значення для визначення права на додаткову соціальну відпустку;
• участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матір права на відпустку;
• сплата аліментів батьком, який не бере участі у вихованні дитини, не компенсує дитині необхідної батьківської уваги та піклування;
• для застосування ст. 19 Закону про відпустки важливо, що мати виховує дитину без батька.

Отже, Верховний Суд фактично розмежував утримання дитини та її виховання і підтвердив, що отримання аліментів не позбавляє матір права на додаткову соціальну відпустку. Цей висновок безпосередньо стосується ситуації працівниці, яка отримує аліменти, але батька її дитини позбавлено батьківських прав.

Законодавство не встановлює вичерпного переліку документів, які жінка повинна надати роботодавцю для підтвердження того, що виховує дитину без батька. На це звернув увагу Верховний Суд у Постанові № 320 і зазначив, що законодавством не визначено конкретного переліку документів для підтвердження відповідної обставини. Тому роботодавець має оцінювати надані документи з урахуванням обставин конкретної ситуації.

У листі Мінсоцполітики від 30.05.2014 р. № 193/13/123-14 серед документів, якими можна підтвердити відсутність участі батька у вихованні дитини, наведено:

• рішення суду про позбавлення батька дитини батьківських прав;
• ухвалу суду або постанову слідчого про розшук батька у справі за позовом про стягнення аліментів;
• акт соціально-побутової комісії, у якому підтверджено відсутність участі батька у вихованні дитини;
• довідку зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини, не спілкується з учителями, не відвідує батьківські збори тощо.

У наведеній ситуації документальне підтвердження значно простіше, оскільки є рішення суду про позбавлення батька батьківських прав.

Тому працівниці доцільно надати роботодавцю:

• копію свідоцтва про народження дитини;
• копію свідоцтва про розірвання шлюбу або іншого документа, що підтверджує розірвання шлюбу;
• копію рішення суду про позбавлення батька дитини батьківських прав із підтвердженням набрання ним законної сили.

Окремого посвідчення одинокої матері для реалізації права на додаткову соціальну відпустку законодавство не вимагає. Також роботодавцю не потрібно вимагати довідку про припинення виплати аліментів, оскільки їх отримання не є перешкодою для надання відпустки.

Відповідно до ст. 19 Закону про відпустки додаткова соціальна відпустка надається одинокій матері, яка має дитину віком до 18 років, за умови збереження підстав для її надання. Оскільки дитині працівниці 16 років, вона має право на таку відпустку до досягнення дитиною 18 років.

Тривалість відпустки — 10 календарних днів за кожний календарний рік, за який виникло право на неї, без урахування святкових і неробочих днів, установлених ст. 73 КЗпП.

Отже, у наведеній ситуації роботодавець має правові підстави надати працівниці додаткову соціальну відпустку тривалістю 10 календарних днів як одинокій матері. Вирішальне значення має не факт розлучення, а те, що працівниця виховує дитину без батька. Позбавлення батька батьківських прав означає втрату ним особистих немайнових прав щодо дитини та звільнення від обов’язків щодо її виховання. Водночас обов’язок утримувати дитину зберігається. Тому отримання матір’ю аліментів не свідчить про участь батька у вихованні дитини та не позбавляє її права на додаткову соціальну відпустку.

На підставі свідоцтва про народження дитини, документа про розірвання шлюбу та рішення суду про позбавлення батька батьківських прав, яке набрало законної сили, роботодавець може оформити надання працівниці додаткової соціальної відпустки як одинокій матері.

Людмила ПОЛІЩУК
головна редакторка журналу «Кадровик України»