Встановлення вихідних днів

Право працівників на щотижневий відпочинок визначено законодавством та реалізується шляхом надання їм вихідних днів. На підприємствах із п’ятиденним робочим тижнем працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а із шестиденним — один. Загальним вихідним днем у першому та другому випадку є неділя. Але на підприємствах, які працюють безперервно й не можуть зупинити роботу в неділю, порядок надання вихідних днів має свою специфіку. Тож про правила встановлення вихідних в інші дні тижня — далі.

---

Загальні положення

Вихідні дні як гарантоване право на щотижневий відпочинок надаються кожному працівнику без винятку. Використання цього права не залежить від графіка роботи підприємства, підрозділу (відділу), працівника або його статусу (основний працівник чи сумісник). 

Надання вихідних днів визначено ст. 67 КЗпП. Передбачено, що за п’ятиденного робочого тижня працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а за шестиденного — один вихідний день. Крім згаданої статті про це йдеться і в частині третій ст. 52 КЗпП. А згідно зі ст. 69 КЗпП дні відпочинку надаються також працівникам підприємств, які працюють безперервно. 

Встановлення вихідних днів на підприємствах відповідно до законодавства передбачено правилами внутрішнього трудового розпорядку, що затверджуються трудовими колективами. Насамперед вони визначають тривалість робочого тижня, яка може становити п’ять чи шість робочих днів, і залежно від цього працівникам надається один чи два вихідних дні. Тобто кількість (один чи два) вихідних встановлюється із розрахунку на календарний тиждень, упродовж якого, як правило, загальним вихідним є неділя (частина друга ст. 67 КЗпП). 

За п’ятиденного робочого тижня другий вихідний день визначається графіком роботи підприємства, погодженим із профспілкою (профспілковим представником). Ця вимога передбачена п. 4 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 р. № 1045-XIV. 

До того ж режим роботи, тривалість робочого часу та часу відпочинку встановлюються роботодавцем самостійно також у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, визначених законодавством, генеральною та галузевою угодами (ст. 13 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р. № 3356-XII). 

Тож окрім першого вихідного дня, другий зазвичай має надаватися підряд за неділею (загальним вихідним). Найчастіше це субота, однак ним може бути і понеділок або інший календарний день. Приклад розділу «Робочий час» правил внутрішнього трудового розпорядку та колективного договору наведено в додатках 1 та 2.

Зауважимо, що з норм ст. 67 КЗпП випливає, що передусім маються на увазі вихідні дні саме працівника. На це варто звернути увагу, адже коли для встановлення вихідних днів аналізуються положення законодавства, вихідні, як правило, сприймаються як вихідні дні підприємства. Утім, зауважимо, що вони не завжди можуть бути вихідними днями саме працівників, навіть за умови, що частиною другою цієї ж статті загальним вихідним визначено неділю. Тож вихідні дні підприємства можуть не збігатися з вихідними працівника. Така ситуація може виникати на підприємствах, які працюють безперервно та/або на яких встановлено підсумований облік робочого часу. 

 

Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах

Порядок надання вихідних днів працівникам, які працюють на безперервно діючих підприємствах, визначено ст. 69 КЗпП. Він поширюється на такі категорії підприємств, як:

• підприємства, на яких зупинення роботи неможливе з виробничо-технічних умов;

• підприємства комунального обслуговування населення, зупинення роботи яких неможливе через необхідність безперервного обслуговування населення;

• підприємства, що виконують вантажно-розвантажувальні роботи, пов’язані з роботою транспорту.

Зауважимо, що ст. 69 КЗпП, зокрема, передбачено надання вихідних днів саме працівникам, а не правила встановлення їх для підприємств. Зазвичай на таких підприємствах облік робочого часу здійснюється за поденним або підсумованим обліком. 

 

Встановлення вихідних за поденного обліку робочого часу

Щоб працівники могли щотижнево використати своє право на два вихідних дні, робота на безперервно діючих підприємствах організовується у дві чи три зміни, а вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується роботодавцем за погодженням із профспілкою (профспілковим представником) підприємства (ст. 69 КЗпП). При цьому необов’язково, щоб один із них припадав на загальний вихідний день (неділю). Для реалізації цього права працівникам таких підприємств встановлюється такий самий п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями або шестиденний робочий тиждень з одним вихідним з нормальною тривалістю робочого часу, тобто 40 годин на тиждень. Відмінним є лише те, що вихідними днями замість звичних для більшості суботи та неділі є, наприклад, четвер і п’ятниця для однієї зміни та субота й неділя — для іншої.

Видом обліку робочого часу за таких умов є поденний, за якого робочий час підраховується протягом кожного дня. Така система обліку застосовується за точно встановленого робочого часу, який має однакову щоденну тривалість. 

 

Встановлення вихідних за підсумованого обліку робочого часу 

На підприємствах, що працюють безперервно, а також на окремих виробництвах, в цехах, на дільницях, у відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням із профспілковим комітетом підприємства введення підсумованого обліку робочого часу (ст. 61 КЗпП). 

Графік роботи за підсумованого обліку складається таким чином, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин. Обліковий період установлюється в колективному договорі й може становити один, два три й більше місяців, квартал або рік. Він охоплює робочий час і години роботи у вихідні та святкові дні, години відпочинку. Щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлена графіком, може коливатися протягом облікового періоду, але загальна сума годин роботи за обліковий період має дорівнювати нормі робочого часу в обліковому періоді. Тобто за такого обліку робочого часу встановлена законодавством або відповідно до нього норма робочого часу на день чи тиждень може не дотримуватися. Але її додержання є обов’язковим за обліковий період. 

За такого обліку робочого часу дні щотижневого відпочинку визначаються графіками роботи, які складаються на обліковий період. У місячному та інших облікових періодах, що перевищують місяць, кількість вихідних днів за графіками роботи не повинна бути меншою, ніж кількість повних тижнів цього облікового періоду. Ця норма передбачена п. 9 Методичних рекомендацій № 138.

 

Вихідні дні на підприємствах, що не можуть зупинити роботу в неділю

На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються місцевими радами (ст. 68 КЗпП). Відзначимо, що саме в цій статті йдеться про встановлення вихідних днів саме для підприємств.

Це правило діє в частині, яка не суперечить ст. 30 Закону № 280. Оскільки цим Законом участь сільських, селищних, міських рад у визначенні вихідних днів у театрах, музеях та інших подібних установах не передбачена. 

Для підприємств сфери обслуговування, незалежно від форми власності, пп. 4 п. «б» ст. 30 Закону № 280 передбачено встановлення органами місцевого самоврядування за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності. Але, як відомо, процедура такого погодження законодавством не передбачена.

Натомість вихідні дні для підприємств комунального господарства, торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування, що є в комунальній власності територіальних громад, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад встановлюють самостійно (п. «а» пп. 9 ст. 30 Закону № 280). 

Слід також зазначити, що наказом Мінекономіки України від 18.11.2020 р. № 2362 внесено зміни до Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. № 219. Виключено норму про те, що відкриття закладу (підприємства) ресторанного господарства узгоджується з органами місцевого самоврядування та установами державної санітарно-епідеміологічної служби (абзац третій п. 1.6). І визначено, що режим роботи закладу ресторанного господарства встановлюється суб’єктом господарювання самостійно, крім закладів ресторанного господарства, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, режим роботи яких установлюється виконавчими органами сільських, селищних та міських рад (абзац другий п. 1.7).

Усі ці норми та правила прописані законом, але в той же час вимога щодо необхідності отримання роботодавцем від виконавчих органів сільських, селищних, міських рад зазначених погоджень обмежують права власника та суперечать загальним принципам господарювання, визначеним у ст. 6 ГКУ. Зокрема, в частині заборони незаконного втручання, в т. ч. органів місцевого самоврядування, в господарські відносини. Також наголосимо, що згідно зі ст. 31 ГКУ дискримінацією суб’єктів господарювання органами влади, зокрема, визнається встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб’єктів господарювання або груп підприємців. У той же час вищевказаною статтею визначено, що дискримінація суб’єк­тів господарювання не допускається.

 

«Плаваючий» вихідний

Чи може бути так, що на підприємстві встановлено один постійний вихідний день, наприклад, субота чи неділя, а другий вихідний є «плаваючим» і може надаватися в різні дні тижня за домовленістю між працівниками чи між працівниками та роботодавцем?  

Так, таке можливо, і це випливає зі ст. 67 КЗпП. Нагадаємо, що за п’ятиденного робочого тижня працівникам надають два вихідних дні на тиждень: загальним вихідним днем для всіх працівників є неділя, а другий вихідний день визначається графіком роботи підприємства і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним. 

«Як правило» не означає обов’язково. Законодавство не виключає можливості, що з урахуванням інтересів роботодавця (та/або працівників) другий вихідний день може надаватися в будь-який день тижня, і він необов’язково має передувати неділі або слідувати за нею.

Такий підхід не суперечить і ст. 69 КЗпП, якою встановлено, що якщо зупинення роботи підприємства неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується роботодавцем за погодженням із профспілкою (профспілковим представником). Порядок такого чергування працівників має визначатись правилами внутрішнього трудового розпорядку або за окремим розпорядчим актом чи графіком роботи. Графіки змінності складаються і доводяться до відома працівників, як правило, не пізніше ніж за один місяць до введення їх у дію (п. 13 Типових правил № 213).

---

 

Додаток 1. Приклад розділу «Робочий час і його використання»
правил внутрішнього трудового розпорядку

 

Додаток 2. Приклад розділу «Режим роботи, тривалість робочого часу та відпочинку»
колективного договору

 

---

Галина ГОРОХОВСЬКА,
керівниця Центру кадрового консалтингу, головна редакторка газети "Консультант Кадровика»

Олександр ФЕСЕНКО,
консультант журналу «Заробітна плата»