Особливості звільнення за угодою сторін та за власним бажанням


Які особливості звільнення за угодою сторін та за власним бажанням? Чи може роботодавець бути ініціатором звільнення за угодою сторін?

Звільнення за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП і за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП на практиці є найпоширенішими причинами розірвання трудового договору.

Припинення трудових відносин за угодою сторін має свої переваги як для роботодавця, так і для працівника. Так, роботодавцю не потрібно:

  • виплачувати працівнику вихідну допомогу;
  • отримувати згоду на звільнення від профспілкового органу;
  • дотримуватися встановленого законом періоду часу для звільнення.

Працівник також отримує можливість:

  • узгодити дату звільнення;
  • після звільнення, за необхідності, стати на облік у Центрі зайнятості й отримувати допомогу по безробіттю.

У разі звільнення за угодою сторін і найманий працівник, і роботодавець мають однакове право ініціювати розірвання трудового договору та дійти згоди, в який термін це станеться. Принциповим у цьому випадку є обопільна згода сторін.

Видання наказу про звільнення за угодою сторін підтверджує згоду роботодавця, а заява працівника і ознайомлення з наказом є документальним оформленням згоди працівника.

Законодавство гарантує свободу укладення трудового договору, а отже, і свободу його розірвання. Працівник може ініціювати звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП ) і єдиною обов’язковою умовою при цьому є попередження роботодавця за два тижні до запланованого звільнення. Два тижні потрібні роботодавцю для пошуку заміни працівнику, який звільняється, а працівнику два тижні дається для того, щоб прийняти остаточне рішення і, можливо, продовжити роботу (за умови, якщо на його місце не запрошений працівник, якому не можна відмовити в укладенні трудового договору).

Також частиною першою ст. 38 передбачені поважні причини, за яких працівник може вимагати розірвання трудового договору саме в той строк, який йому потрібен. До цих причин належать:

  • переїзд на нове місце проживання;
  • переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
  • вступ до навчального закладу;
  • неможливість проживання в даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
  • вагітність;
  • догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною з інвалідністю;
  • догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;
  • вихід на пенсію;
  • прийняття на роботу за конкурсом.

Наведений перелік поважних причин не є вичерпним, тож якщо працівник достатньо аргументовано підтвердить будь-яку іншу причину, яка унеможливлює продовження роботи, то роботодавець повинен визнати цю причину поважною й звільнити працівника в строк, про який той просить.

Також працівник має право розірвати трудовий договір у бажаний ним строк, якщо роботодавець не дотримується законодавства про працю (найпоширеніше порушення — це невчасна виплата заробітної плати). 

Частина третя ст. 38 КЗпП надає таке право працівнику, а також зобов’язує роботодавця виплатити йому під час звільнення вихідну допомогу в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП).

 

«ЗАПИТАННЯ — ВІДПОВІДЬ»

Безкоштовна пряма телефонна лінія для передплатників

0 800 214 009
044 581 57 07

Пн-Пт з 10:00 до 15:00

ПЕРЕДПЛАТА

за найкращими умовами звертайтесь у відділ передплати

0 800 214 008

або заходьте в

МАГАЗИН
ДЕМО ДОСТУП