Якщо з дозволу керівника юридичної особи, яка повністю або частково фінансується за рахунок бюджетних коштів, найманому працівнику відшкодовуються витрати у вигляді вартості квитка, в якому місцем вибуття є місце дистанційної роботи такого працівника, яке не відповідає місцю його постійної роботи, то сума таких витрат включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого працівника як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах.
Водночас якщо за умовами контракту про проходження державної служби передбачено виконання державним службовцем роботи дистанційно (поза приміщенням державного органу), то відшкодована працівнику, направленому у відрядження, вартість квитка, в якому місцем вибуття є місце його дистанційної роботи, не є доходом у вигляді додаткового блага платника податку та не оподатковується податком на доходи фізичних осіб, за умови виконання вимог, встановлених пунктом 170.9 статті 170 ПКУ.
Статтею 60 прим. 2 Кодексу законів про працю України визначено, що дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Типова форма трудового договору про дистанційну роботу затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.
На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов’язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі.
Згідно з пунктом 6 статті 31 прим. 1 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII умови контракту про проходження державної служби можуть передбачати виконання державним службовцем роботи дистанційно (поза приміщенням державного органу), у тому числі з можливістю віддаленого доступу за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.
Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за № 218/2658. При цьому інші підприємства та організації зазначений документ можуть використовувати як допоміжний (довідковий).
Пунктом 1 розділу ІІ «Порядок відрядження у межах України» та пунктом 1 розділу ІІІ «Порядок відрядження за кордон» Інструкції № 59, зокрема, визначено, що направлення працівника підприємства у відрядження здійснює керівник цього підприємства (направлення у відрядження державного службовця здійснює керівник державної служби) і оформлює наказом (розпорядженням), у якому зазначаються мета виїзду, завдання (за потреби), пункт призначення (місто або міста призначення, інші населені пункти, найменування підприємства, установи або організації, держава або держави, куди відряджається працівник), строк (дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження), джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження.
Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, зокрема, транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов’язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі на чартерні рейси (пункт 12 розділу ІІ та пункт 7 розділу ІІІ Інструкції № 59).
Відповідно до пункту 7 розділу І «Загальні положення» Інструкції № 59 днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження – день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою вибуття працівника у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, згідно з підпунктом 165.1.11 пункту 165.1 статті 165 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно з пунктом 170.9 статті 170 ПКУ.
Підпунктом «а» підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 ПКУ передбачено, що не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, зокрема, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті). Зазначені витрати не є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат.
При цьому будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.
Згідно з підпунктом «г» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 ПКУ) у вигляді вартості суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом ІV ПКУ.
Джерело: Головне управління ДПС у Запорізькій області