Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, що передбачено ст. 11 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки). Також частиною другою ст. 12 цього Закону передбачено, що невикористану частину щорічної відпустки має бути надано, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Частиною третьою ст. 10 Закону про відпустки встановлено обмеження щодо загальної тривалості щорічних основної та додаткових відпусток (вона не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах — 69 календарних днів), на які має право працівник у відповідний робочий рік, тобто за один робочий рік.
Міністерство соціальної політики України у своєму листі «Щодо надання щорічних основної та додаткових відпусток не більше 59 календарних днів» від 08.07.2019 р. № 793/0/204-19 роз’яснювало, що на випадок, коли працівнику після використання у відповідному робочому році щорічної відпустки за цей рік надається невикористана щорічна відпустка за минулий період, зазначене обмеження не поширюється.
Адже якщо працівник з будь-яких причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років, він має право їх використати. У разі звільнення, незалежно від підстав, працівнику виплачують компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток. Законодавством не передбачено строку давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, та не встановлено заборони надавати щорічні відпустки в разі їх невикористання.
Джерело: Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області