Головне управління Держпраці в Одеській області розмістило роз’яснення щодо особливостей надання «карантинної» відпустки без збереження зарплати. Зокрема, розглянуто питання, скільки днів щорічної основної відпустки «заробив» працівник, якщо деякий час впродовж робочого року перебував у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину.
Порядок обчислення стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку, установлений ст. 82КЗпП та ст. 9 Закону про відпустки. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Чи входить період робочого року, коли працівник перебував у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку?
Усі складові стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, визначено ст. 9 Закону про відпустки. Що стосується періоду робочого року, коли працівник перебував у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, зазначено таке:
«До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 6 цього Закону), зараховуються: <…> 4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і 26 цього Закону, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, — до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги — до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку (п. 4 частини першої цієї статті).
Доходимо висновку: якщо під час розрахунку тривалості щорічної основної відпустки встановлено, що деякий час впродовж робочого року працівник перебував у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину (а також у відпустці без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин на строк, обумовлений угодою між працівником та роботодавецм, але не більше 15 календарних днів на рік), то такий період враховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Про правила оформлення «карантинної» відпустки див. роз’яснення тут. Також нагадаємо, що «карантинна» відпустка з’явилася в березні 2020 р., коли Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 р. № 530-IX (далі — Закон № 530) ст. 26 Закону про відпустки було доповнено новою нормою: «У разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті» (не більше 15 календарних днів на рік).
При цьому п. 1 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 530 передбачено, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), роботодавець може доручити працівникові виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома, а також надавати працівнику за його згодою відпустку.
Отже, якщо йдеться про надання відпустки працівникам на час карантину відповідно до ст. 26 Закону про відпустки, слід пам’ятати, що надати таку безоплатну відпустку працівникам можна лише за бажанням працівника, а не з ініціативи роботодавця. Примусове направлення працівників у відпустку за власний рахунок може бути розцінено як грубе порушення законодавства про працю, відповідальність за яке передбачено ст. 172 Кримінального кодексу України. Роботодавець має право як надати таку відпустку, так і відмовити в її наданні. У разі відмови трудові відносини можна організувати іншим способом: шляхом встановлення режиму надомної (дистанційної) праці, простою тощо.