Оподаткування корпоративних заходів

13.12.2019


В індивідуальній податковій консультації від 21.11.2019 р. № 1466/6/99-00-04-07-03-15/ІПК Державна податкова служба України надає роз’яснення з питань оподаткування (не)додаткового блага (культурно-розважальних (корпоративних) заходів) та витрат на навчання працівників.

Наприкінці ІПК зазначено, що вона надана на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 р. у справі № 520/4405/19, має індивідуальний характер та може застосовуватися виключно платником податків, якому надана. Іншим платникам податків вона буде також цікава.

По-перше, ДПСУ зазначає, що положення колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом, не можуть встановлювати або змінювати норми ПКУ щодо оподаткування доходів фізичних осіб.

Цей висновок мають взяти до уваги роботодавці, окремі з яких дотримуються думки, що якщо якусь виплату, як правило, соціального характеру на користь працівників, включити в той розділ колективного договору, де йдеться про соціальне забезпечення працівників, то вона може не оподатковуватися, оскільки це вже не витрати на оплату праці.

По-друге, йдеться про безоплатне відвідування культурно-розважальних (корпоративних) заходів працівниками підприємства. І, судячи з усього, про його (не)оподаткування ПДФО. Податковий орган вартість заходу вважає додатковим благом. Роботодавець довів, що це не додаткове благо. І, як це вже мало місце, виникли суперечності щодо його оподаткування, якщо витрати/доходи не персоніфіковано.

На думку ДПСУ, невизнання таких доходів додатковим благом не робить їх звільненими від оподаткування. При цьому оскільки вказані заходи проводяться товариством винятково для своїх працівників, тобто у товариства є можливість їх персоніфікувати співробітників, які скористалися правом участі у проведених заходах, то відсутність такої персоніфікації не може слугувати підставою для звільнення працівника від сплати відповідних податків та зборів.

По-третє, розглядається питання справляння ЄСВ. Зазначається, що вартість безоплатного відвідування культурно-розважальних (корпоративних) заходів не є виплатою, яка включається до заробітної плати або до суми винагороди за цивільно-правовим договором, а отже, не є базою нарахування ЄСВ.

І на завершення ІПК ДПСУ розглядає питання оподаткування ПДФО витрат на підготовку та перепідготовку кадрів. Повідомляється, що з питання віднесення інформаційно-консультаційних (інформаційно-технічних) заходів (внутрішніх конференцій, майстер-класів, курсів, тренінгів тощо), організованих та проведених товариством, до підвищення кваліфікації працівників підприємство може звернутися до Міністерства освіти і науки України. Цікаво, як у такому разі в ході перевірок податківці перевіряють правильність (не)оподаткування таких доходів працівників?

 

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

Індивідуальна податкова консультація

від 21.11.2019 р. № 1466/6/99-00-04-07-03-15/ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 53 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула звернення та з урахуванням висновків Харківського окружного адміністративного суду, викладених у рішенні від 03.07.2019 р. (справа № 520/4405/19), надає нову індивідуальну податкову консультацію щодо практичного застосування норм податкового законодавства.

 

Відповідно до ст. 10 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП) колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно з частиною першою ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р. № 3356-XII положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов’язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов’язковими для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Разом з тим будь-які питання щодо оподаткування регулюються Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Таким чином, положення колективного договору, укладеного між адміністрацією [...] та трудовим колективом, не можуть встановлювати або змінювати норми Кодексу щодо оподаткування доходів фізичних осіб.

Так, відповідно до пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом походження з України — це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у т. ч. від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування фізичної особи — резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 165 Кодексу встановлено виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема сума витрат роботодавця у зв’язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку згідно із законом (пп. 165.1.37 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

При цьому пп. 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пп. 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (пп. «а» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Разом з тим, аналізуючи зазначені норми, суд дійшов до висновку, що «кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) роботодавцем (податковим агентом) платникам податків (працівникам такого податкового агента) на виконання обов’язку щодо їх забезпечення додатковими соціальними гарантіями, компенсаціями та пільгами в силу укладеного колективного договору, а також включення роботодавцем витрат на таке надання до складу собівартості реалізованих послуг, то таке надання не є додатковим благом та не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу таких платників податку».

Водночас слід зазначити, що невключення доходів, одержаних платником податків у вигляді безоплатного відвідування культурно-розважальних (корпоративних) заходів, до додаткового блага відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу не дає підстав згідно з нормами Кодексу вважати такі доходи звільненими від оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором. Зазначене лише вказує на те, що вказані доходи не є додатковим благом.

При цьому до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 % бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у п. 167.2–167.5 цієї статті).

Крім того, вказані доходи є об’єктом оподаткування військовим збором (пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Ставка військового збору становить 1,5 % об’єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб і військовий збір у повному обсязі відповідно до порядку, визначеного ст. 168 Кодексу.

Крім того, згідно з пп. 70.12.1 п. 70.12 ст. 70 Кодексу реєстраційний номер облікової картки платника (далі — РНОКПП) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) використовується, зокрема, при виплаті доходів, з яких утримуються податки згідно із законодавством України. Фізична особа зобов’язана подавати інформацію про РНОКПП юридичним особам, що виплачують їй доходи.

Документи, пов’язані з проведенням операцій, передбачених п. 70.12 ст. 70 Кодексу, які не мають РНОКПП або серії та номера паспорта, вважаються оформленими з порушенням вимог законодавства України (п. 70.13 ст. 70 Кодексу).

Водночас слід зазначити, що оскільки вказані у зверненні заходи проводяться товариством виключно для своїх працівників, тобто в товариства є можливість персоніфікувати працівників, які скористалися правом участі у проведених заходах, то відсутність такої персоніфікації не може слугувати підставою для звільнення працівника від сплати відповідних податків та зборів.

Враховуючи викладене, вартість безоплатного відвідування культурно-розважальних (корпоративних) заходів не є додатковим благом, але включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого працівника як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

 

Порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2011 р. № 2464-VI (далі — Закон № 2464).

Базою нарахування єдиного внеску для платників, визначених у п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Таким чином, вартість безоплатного відвідування культурно-розважальних (корпоративних) заходів не є виплатою, яка включається до заробітної плати або до суми винагороди за цивільно-правовим договором, а отже, не є базою нарахування єдиного внеску.

Крім того, частиною сьомою ст. 7 Закону № 2464 передбачено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується КМУ.

Постановою КМУ від 22.12.2010 р. № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок (далі — Перелік), зокрема витрати на підготовку та перепідготовку кадрів (крім суми заробітної плати, що зберігається за основним місцем роботи працівників, за час їх навчання з відривом від виробництва в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів), а саме:

— витрати на оплату навчання працівників у вищих навчальних закладах та установах підвищення кваліфікації, професійної підготовки та перепідготовки кадрів;

— стипендії слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, направленим підприємствами на навчання з відривом від виробництва у вищі навчальні заклади;

— оплата проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

— витрати, пов’язані з організацією навчального процесу (придбання навчального матеріалу, оренда приміщень).

Згідно з Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою КМУ від 16.10.2014 р. № 630, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

З питання віднесення інформаційно-консультаційних (інформаційно-технічних) заходів (внутрішніх конференцій, майстер-класів, курсів, тренінгів тощо), організованих та проведених товариством, до підвищення кваліфікації працівників ви можете звернутися до Міністерства освіти і науки України.

Додатково повідомляємо, що з урахуванням положень ст. 52 Кодексу ця консультація, надана на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 р. у справі № 520/4405/19, має індивідуальний характер [...].