У листі від 25.04.2019 р. N 16469/357-2-19/7.2.2 Мінюст надає роз’яснення щодо дій зацікавлених осіб у разі притягнення особи за несплату аліментів до адміністративної відповідальності у вигляді громадських робіт. Зокрема, роз’яснюється загальний порядок притягнення до адмінвідповідальності в цьому випадку, а також порядок дій власників підприємств, до яких скеровуються порушники.
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 25.04.2019 р. N 16469/357-2-19/7.2.2
Щодо надання роз'яснення деяких положень чинного законодавства в частині виконання адміністративного стягнення
Міністерство юстиції України (далі - Мін'юст) розглянуло лист щодо надання роз'яснення деяких положень чинного законодавства в частині виконання адміністративного стягнення у вигляді суспільно корисних робіт і в межах компетенції повідомляє.
Щодо адміністративної відповідальності за несплату аліментів зазначаємо, що відповідно до частин першої та другої статті 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (частина перша статті 9 КУпАП).
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (стаття 10 КУпАП).
Відповідно до частини другої статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Законом України від 7 грудня 2017 року N 2234-VMI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів" (далі - Закон), який набрав чинності 6 лютого 2018 року, було доповнено КУпАП статтею 183-1, яка передбачає адміністративну відповідальність за несплату аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім'ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Слід звернути увагу на те, що вказане адміністративне правопорушення є триваючим.
Так, триваючими адміністративними правопорушеннями є правопорушення, пов'язані з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених правовою нормою, які припиняються, або виконанням регламентованих обов'язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності. Дуже часто ці правопорушення є наслідками протиправної бездіяльності. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно скоює правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків.
Таким чином у випадку, якщо на момент набрання чинності Законом у особи наявна заборгованість за несплату аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, то така особа після набрання чинності Законом має вжити необхідні заходи щодо погашення такої заборгованості.
Разом з тим, у разі невжиття відповідних заходів з погашення заборгованості така особа має нести адміністративну відповідальність відповідно до статті 183-1 КУпАП.
Щодо виконання адміністративного стягнення у вигляді суспільно корисних робіт зазначаємо, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 40 зазначеного Закону виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.
Відповідно до статті 31-1 КУпАП суспільно корисні роботи полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, оплачуваних робіт, вид яких та перелік об'єктів, на яких порушники повинні виконувати ці роботи, визначає відповідний орган місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 325-1 КУпАП виконання стягнення у вигляді суспільно корисних робіт здійснюється шляхом залучення порушників до суспільно корисної праці, вид якої визначається відповідним органом місцевого самоврядування.
За виконання суспільно корисних робіт порушнику нараховується плата за виконану ним роботу. Оплата праці здійснюється погодинно за фактично відпрацьований час у розмірі не меншому, ніж встановлений законом мінімальний розмір оплати праці.
Відповідно до статті 325-3 КУпАП на власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем виконання порушником суспільно корисних робіт покладається, зокрема, погодження з органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, переліку об'єктів, на яких порушники виконують суспільно корисні роботи, та видів таких робіт; нарахування плати порушнику за виконання суспільно корисних робіт та перерахування її на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби для подальшого погашення заборгованості зі сплати аліментів.
Слід зазначити, що відповідно до пункту 11.5 Порядку виконання адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт, виправних робіт та суспільно корисних робіт, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19 березня 2013 року N 474/5 (далі - Порядок), щороку на початку року уповноважений орган з питань пробації надсилає запити до органів місцевого самоврядування та власникам підприємств щодо погодження переліку об'єктів, на яких порушники відбуватимуть суспільно корисні роботи, та видів таких робіт.
Згідно з пунктами 13.15, 13.16 Порядку відповідно до визначеного органами місцевого самоврядування переліку об'єктів, на яких порушники відбувають суспільно корисні роботи, уповноважений орган з питань пробації у десятиденний строк з дня отримання постанови суду (судді) видає порушнику направлення на один з цих об'єктів.
Власник підприємства видає наказ або розпорядження про початок відбування порушником суспільно корисних робіт. У наказі (розпорядженні) зазначаються відомості про закріплення за порушником відповідальної особи, ознайомлення порушника з правилами техніки безпеки при виконанні робіт. На строк суспільно корисних робіт власник підприємства складає графік виходу на роботу особи, до якої застосовано адміністративне стягнення у вигляді суспільно корисних робіт, у якому зазначаються час та місце відбування цих робіт.
Витяг з наказу (розпорядження) та графік завіряються підписом керівника та печаткою підприємства і не пізніше наступного дня надсилаються до уповноваженого органу з питань пробації. Зазначені документи долучаються до особової справи порушника.
Укладення будь-яких угод між уповноваженим органом з питань пробації та власником підприємства в рамках виконання адміністративного стягнення у вигляді суспільно корисних робіт законодавством не передбачено.
Щодо оформлення відносин між власником підприємства та порушником, який відбуває суспільно корисні роботи, зазначаємо, що при вирішенні порушеного питання слід враховувати таке.
Згідно зі статтею 2 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Частиною першою статті 21 Кодексу передбачено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Слід зазначити, що згідно зі статтею 23 Кодексу трудовий договір може бути, зокрема на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Порядок укладення трудового договору визначається статтею 24 Кодексу.
У свою чергу, питання оформлення цивільно-правового договору регулює Цивільний кодекс України.
Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Разом з тим повідомляємо, що листи Міністерства юстиції України не встановлюють норм права, а мають інформаційний характер.