Посилання ТЦК на те, що факт неперебування особи на військовому обліку встановлено за допомогою інформаційної системи «Оберіг», не можна вважати належними та допустимими доказами. Адже посилань на інформаційну систему «Оберіг» профільне законодавство не містить. Про це зазначив у своєму рішенні від 11.06.2024 р. Верховинський районний суд Івано-Франківської області.
Законодавство України не містить згадки про застосунок «Резерв+». Аналогічно ані в профільному законі, ані в підзаконних актах, що регулюють питання військового обліку і мали б бути доведені до громадськості шляхом опублікування у друкованих видання або ж у відповідних базах нормативно-правових актів, не міститься посилання на Реєстр «Оберіг».
Міноборони та Кабмін пояснили, що відповідна постанова про порядок ведення Реєстру «Оберіг» засекречена. Однак тоді незрозуміло, чому в інших, вже опублікованих постановах про військовий облік жодним чином не згадують ані про «Резерв+», ані про Реєстр «Оберіг».
Відповідно виникає питання, чи можуть суди сприймати як докази скріншоти із застосунку «Резерв+» чи роздруківку з «Оберегу».
Обставини справи
Отже, у справі № 938/387/24, яку 11.06.2024 р. розглянув Верховинський районний суд Івано-Франківської області, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ТЦК про визнання протиправною та скасування постанови ТЦК від 19.04.2024 р., згідно з якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП та накладено штраф.
Зокрема, позивач посилається на те, що ст. 210 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, носить бланкетний характер, а тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов`язково має бути зазначено, які саме правила військового обліку були порушені.
Водночас в оскаржуваній постанові відсутня інформація, що конкретизує, яке саме порушення правил військового обліку ним допущено.
Позивач звертає увагу на те, що він перебуває на військовому обліку та останній раз він прибував до ТЦК 26.02.2022 р., проте в цей день йому жодної відмітки у його облікових документах не поставили.
Також він зазначає, що не може відповідати за наповнення такого електронного реєстру, а також за достовірність даних, що внесені у реєстр службовими особами ТЦК.
Позивач пояснив, що під час складення постанови йому в усній формі повідомляли, що згідно з даними з електронного реєстру під назвою «Оберіг» він не перебуває на обліку в будь-якому ТЦК, при цьому з даними цього реєстру його не ознайомили, не надали жодного витягу з цього реєстру, а також не забезпечили наявності такого доказу, як «інформація з реєстру «Оберіг». Більше того, в оскаржуваній постанові не вказується, що стало підставою для здійснення висновку про порушення правил військового обліку та «неперебування на обліку в жодному ТЦК».
Позивач вважає, що інформація з електронних баз даних не є належним доказом правопорушення і сама по собі її наявність не може бути підставою для притягнення особи до відповідальності, а може бути лише використана як підстава для подальшої перевірки певних обставин.
Правова позиція ТЦК
ТЦК посилається на те, що 19.04.2024 р. у процесі уточнення військово-облікових даних за допомогою інформаційної системи «Оберіг» було встановлено, що позивач не перебуває на військовому обліку. Усні доводи про те, що позивач прибував 26.02.2022 р. до ТЦК, жодними фактами не було підтверджено, а наявне у позивача тимчасове посвідчення не відповідає вимогам наказу Міноборони «Про тимчасове посвідчення військовозобов’язаного» від 21.11.2017 р. № 610.
Згідно з тимчасовим посвідченням від 17.12.2014 р. його було прийнято на тимчасовий облік запасу Збройних сил України 03.11.2014 р.
Оцінка суду
Посилаючись на норми постанов Кабміну, суд вказав, що наведені положення підзаконного акта, порушення яких ставиться в провину позивачу, передбачають обов`язок призовників, військовозобов`язаних та резервістів після отримання ними відповідних документів (мобілізаційних розпоряджень, повісток, тощо) з`явитися до відповідного органу в строк, зазначений у цих документах, для:
- взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період;
- оформлення військово-облікових документів;
- проходження медичного огляду;
- направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності;
- призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.
Тож для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення вказаних положень підзаконного нормативного акта особа, уповноважена на складення постанови про адміністративне правопорушення, повинна довести, що особа, отримавши відповідне розпорядження чи повістку, не з`явилась до компетентного органу у встановлений строк для взяття її на військовий облік чи виконання інших, передбачених Правилами, дій.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 77 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час оскаржувана постанова не містить будь-яких даних про те, що позивач отримував виклик до ТЦК, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів та не з`явився до будь-якого із вказаних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах, чим порушив вимоги пп. 2 п. 1 додатка 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 р. № 1487.
Матеріали справи також не містять належних доказів того, що позивач не перебував на військовому обліку на момент винесення оскаржуваної постанови.
Так, позивачем долучено до справи тимчасове посвідчення, згідно з яким його було прийнято на тимчасовий облік запасу Збройних сил України 03.11.2014 р. Та обставина, що вказане тимчасове посвідчення не відповідає вимогам чинного наказу Міністерства оборони України «Про тимчасове посвідчення військовозобов’язаного» від 21.11.2017 р. № 610, не є беззаперечним доказом того, що позивач не перебував на військовому обліку.
Належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт неперебування позивача на військовому обліку станом на дату складення оскаржуваної постанови, відповідачем суду не надано.
Посилання відповідача на те, що факт неперебування позивача на військовому обліку було встановлено за допомогою інформаційної системи «Оберіг», не підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд критично оцінює долучений відповідачем витяг системи «Оберіг», в якому зазначено, що позивач взятий на облік ТЦК 06.05.2024 р., оскільки із такого витягу неможливо встановити, звідки саме отримані зазначені в ньому дані, чи дійсно він отриманий із системи «Оберіг».
Більше того, відповідачем не надано суду жодних даних щодо порядку функціонування системи, інформації про те, які відомості містить чи повинна містити така система, хто саме наповнює таку систему.
Оскаржувана постанова не містить даних про те, на підставі чого було встановлено, що позивач не перебуває на військовому обліку.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до Закону «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» в Україні функціонує Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів як інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є, зокрема, ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.
Посилань на інформаційну систему «Оберіг» вказаний закон не містить.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не виконано обов`язку щодо доведення правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Тож, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими, та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню.
Отже, суд вирішив, що оскаржувана постанова ТЦК підлягає скасуванню через відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, тому провадження у справі про адміністративне правопорушення слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП (відсутність події і складу адміністративного правопорушення).