Кваліфікаційні вимоги: розгляд проблемних питань

Досить часто кадровикам різних підприємств, установ, організацій (далі — підприємство) доводиться вирішувати різні питання щодо встановлення кваліфікаційних вимог до працівників на окремих посадах або приймати рішення щодо можливості прийняття (переведення) на певні посади працівників, які мають освіту (кваліфікацію, досвід роботи), що не повністю відповідають затвердженим кваліфікаційним вимогам. Ознайомтеся з кількома подібними ситуаціями та способами їх вирішення на практичних прикладах.

---

Сестра медична з масажу

Ситуація: У кадровиків районної лікарні, яка розташована у гірській місцевості, у зв’язку з введенням до штатного розпису посади «Сестри медичної з масажу» виникли запитання: якими мають бути кваліфікаційні вимоги до такого працівника, якою має бути тривалість його робочого дня та обідньої перерви, а також які інші пільги можуть бути передбачені для такого працівника чинним законодавством?

Відповідь на запитання: Професійна назва роботи «Сестра медична з масажу» передбачена у Національному класифікаторі України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» (далі — КП), де вона належить до класу КП 3231 «Медичні сестри, що асистують професіоналам» розділу КП 3 «Фахівці». Кваліфікаційна характеристика «Сестри медичної з масажу» міститься також у розділі «Фахівці» галузевого випуску 78 «Охорона здоров’я» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (далі — ДКХП), який було затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України (далі — МОЗ) від 29 березня 2002 р. № 117.

Згідно із зазначеною кваліфікаційною характеристикою до «Сестри медичної з масажу» встановлені такі кваліфікаційні вимоги: неповна вища освіта (молодший спеціаліст) або базова вища освіта (бакалавр) за напрямом підготовки «Медицина», спеціальністю «Сестринська справа», «Лікувальна справа» або «Акушерська справа»; спеціалізація за фахом «Лікувальний масаж». Крім цього, для «Сестри медичної з масажу» І та ІІ кваліфікаційних категорій необхідні підвищення кваліфікації (курси удосконалення тощо), наявність посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії та певний стаж роботи за фахом.

Тож «Сестра медична з масажу» належить до категорії фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою (або відповідно до сучасних норм законодавства про освіту — з першим (бакалаврським) рівнем або коротким циклом (молодший бакалавр, молодший цикл) вищої освіти).

Норми робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров’я встановлені наказом МОЗ (за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України) «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров’я» від 25 травня 2006 р. № 319 (далі — Наказ № 319). Згідно із зазначеним наказом для фахівців з базовою та неповною медичною освітою лікарняних закладів (до яких відповідно до наказу МОЗ від 28 жовтня 2002 р. № 385 належать і районні лікарні) встановлена норма робочого часу 38,5 годин на тиждень.

Також Наказом № 319 визначено, що перелік професій і посад, для яких застосовується ненормований робочий день, установлюється колективним договором. Нагадаємо, що згідно зі ст. 53 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) напередодні вихідних днів при шестиденному робочому тижні тривалість роботи працівників не може перевищувати п’яти годин.

Скорочена тривалість робочого тижня, у т. ч. для окремих працівників закладів охорони здоров’я, також передбачена постановою Кабінету Міністрів України (далі — КМУ) «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня» від 21 лютого 2001 р. № 163. Робочі місця таких працівників мають бути атестовані згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою КМУ від 1 серпня 1992 р. № 442. Наприклад, робочі місця молодших спеціалістів з медичною освітою можуть бути у психіатричних, геріатричних, наркологічних закладах охорони здоров’я.

Крім цього, постановою КМУ «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 24 червня 2016 р. № 461 також передбачені окремі посади (роботи, професії) працівників закладів охорони здоров’я, які належать до робіт із шкідливими або особливо шкідливими умовами праці, наприклад, посади (роботи) медичних працівників, що пов’язані із роботою у рентгенівських відділеннях, з радіоактивними речовинами, з безпосереднім обслуговуванням хворих у туберкульозних та інфекційних закладах, у лепрозоріях, онкологічних закладах тощо.

Тож якщо робоче місце «Сестри медичної з масажу» за умовами праці підпадає під дію зазначених постанов, вона може мати певні пільги щодо тривалості робочого тижня та/або пенсійного забезпечення. Крім цього, зазначеними постановами передбачені пільги для всіх медичних працівників без конкретизації професійної категорії або закладу охорони здоров’я (тобто теоретично ними можуть бути і «Сестри медичні з масажу» у районних лікарнях), які під час виконання службових обов’язків заразилися вірусом імунодефіциту людини.

Що стосується перерви на обід, то згідно зі ст. 66 КЗпП працівникам надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. У переважній більшості закладів охорони здоров’я такі перерви встановлюються тривалістю 30 – 60 хвилин. Ця перерва не включається в робочий час і, як правило, надається через чотири години після початку роботи. Час початку та закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку і працівники її можуть використовувати на свій розсуд, у т. ч. і залишити місце роботи.

Відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15 лютого 1995 р. № 56/95-ВР громадянам, які проживають і працюють (навчаються) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, також надається відповідний статус та видається посвідчення встановленого зразка виконавчим органом відповідної місцевої ради. Для зазначеної категорії громадян передбачені такі пільги:

— встановлення КМУ спеціальних умов оплати праці;

— збільшення на 20% розміру державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги.

Згідно з постановою КМУ «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» від 11 серпня 1995 р. № 648 тарифні ставки і посадові оклади відповідних працівників, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням КМУ або за його дорученням, підвищуються на 25%.

 

Інженер з охорони праці

Ситуація: Наразі на підприємстві вакантна посада «Інженер з охорони праці». До відділу кадрів звернулася особа, яка має вищу освіту та дві спеціальності — «Викладач фізики» та «Економіст». У зв’язку з цим у кадровиків виникло запитання, чи можна прийняти зазначену особу на посаду «Інженера з охорони праці» та які кваліфікаційні вимоги передбачені до такого працівника?

Відповідь на запитання: Згідно з кваліфікаційною характеристикою «Інженера з охорони праці», яка міститься у розділі 1 «Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців» випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» ДКХП, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 р. № 336 (далі — Випуск 1 ДКХП), до «Інженера з охорони праці», залежно від його кваліфікаційної категорії, встановлені кваліфікаційні вимоги, зазначені у Таблиці 1.

 

Таблиця 1

Кваліфікаційні вимоги до «Інженера з охорони праці»

 

Чинними нормативними документами сфери професійної класифікації не встановлено чіткого визначення поняття «відповідний напрям підготовки», хоча подібні поняття раніше містилися в нормативно-правових актах сфери освіти. Зокрема, у колишньому Законі України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. № 2984-III (який наразі є нечинним внаслідок прийняття нового однойменного Закону України від 1 липня 2014 р. № 1556-VII) наводилося визначення спорідненого поняття «ліцензований напрям»: «напрям, за яким вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації». До певного «напряму підготовки» належало декілька споріднених спеціальностей, а декілька споріднених «напрямів підготовки» належало до певної «галузі знань».

Раніше різні напрями підготовки були також наведені у постанові КМУ «Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями» від 24 травня 1997 р. № 507. Але наразі ця постанова теж втратила чинність і тепер є чинною постанова КМУ «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» від 29 квітня 2015 р. № 266, в якій відповідні спеціальності групуються вже не за напрямами, а тільки за окремими галузями знань, а така окрема галузь або спеціальність, як «Охорона праці» у цій постанові не передбачена.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII (далі — Закон № 2694) на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

За п. 1.5. Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці (далі — Держнаглядохоронпраці) від 15 листопада 2004 р. № 255, кваліфікаційні вимоги до працівників служб охорони праці установлюються відповідно до зазначеного розділу 1 випуску 1 ДКХП.

Крім цього, згідно зі ст. 18 Закону № 2694 вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об’єктів економіки забезпечуються центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Із зазначеного можна зробити висновок, що кваліфікаційним вимогам «Інженера з охорони праці» можуть відповідати працівники, які мають повну вищу освіту за найрізноманітнішими спеціальностями з урахуванням специфіки виробництва. Водночас, такі працівники мають пройти відповідне навчання та перевірку знань з питань охорони праці згідно зі ст. 18 Закону № 2694 та в порядку, встановленому Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці від 26 січня 2005 р. № 15.

Остаточне рішення щодо відповідності певного працівника кваліфікаційним вимогам до «Інженера з охорони праці» може прийняти й атестаційна комісія, утворена в установленому порядку на підприємстві. Зазначена комісія має визначити достатність наявної у працівника освіти для успішного виконання посадових обов’язків у сфері охорони праці на конкретному підприємстві з урахуванням його виду діяльності та специфіки виробництва, насамперед з урахуванням наявності та обсягу на підприємстві робіт, для яких чинними правилами та інструкціями встановлено особливі вимоги виконання та безпечного ведення робіт, запобігання аварійності, виробничому травматизму та професійним захворюванням.

Також зауважимо, що згідно з п. 11 Загальних положень ДКХП, які містяться у розділі 1 Випуску 1 ДКХП, особи, які не мають відповідної освіти або стажу роботи, встановлених кваліфікаційними вимогами, але мають достатній практичний досвід та успішно виконують у повному обсязі покладені на них завдання та обов’язки, можуть бути, як виняток, залишені на займаній посаді або призначені на відповідні посади за рекомендацією атестаційної комісії.

 

Різноманітні електромонтери

Ситуація: На підприємстві є вакансії за професією електромонтера 3-го та 5-го розряду. До відділу кадрів звернулася особа, яка закінчила інститут і має кваліфікацію інженера-електрика, але бажає влаштуватися на роботу електромонтером. У зв’язку з цим у кадровиків виникло запитання, чи можна таку особу прийняти на роботу електромонтером?

Відповідь на запитання: Кваліфікаційні вимоги, які мають враховуватися під час прийняття рішення щодо можливості прийняття на роботу осіб за певними професіями, містяться у кваліфікаційних характеристиках цих професій, які, як правило, наведені у відповідних галузевих випусках ДКХП. Зауважимо, що на цей час у КП немає професійної назви роботи «електромонтер» саме у такому («надузагальненому») вигляді, натомість він містить широке коло найрізноманітніших спеціалізацій професії «електромонтер», кваліфікаційні характеристики яких наведені у різних галузевих випусках ДКХП, як це зазначено у Таблиці 2.

 

Таблиця 2

Приклади галузевих випусків ДКХП, у яких містяться кваліфікаційні характеристики окремих спеціалізацій електромонтерів

 

З кваліфікаційних характеристик можна дізнатися і про конкретні кваліфікаційні вимоги для необхідної спеціалізації електромонтера 3-го або 5-го розряду. Крім того, у кваліфікаційній характеристиці міститься інформація про необхідний обсяг та зміст знань для роботи за відповідною професією за певним кваліфікаційним розрядом, а також можуть наводитися приклади робіт, які мають виконуватися за такими розрядом. Наприклад, для відповідних розрядів «Електромонтера диспетчерського устаткування та телеавтоматики» встановлені такі кваліфікаційні вимоги:

— 3-го розряду: повна загальна середня освіта та професійно-технічна освіта без вимог до стажу роботи або повна загальна середня освіта та професійна підготовка на виробництві. Підвищення кваліфікації та стаж роботи за професією електромонтера диспетчерського устаткування та телеавтоматики 2-го розряду — не менше року;

— 5-го розряду: професійно-технічна освіта. Підвищення кваліфікації та стаж роботи за професією електромонтера диспетчерського устаткування та телеавтоматики 4-го розряду — не менше року.

Крім цього, у Загальних положеннях ДКХП встановлено, що робітники, робота яких пов’язана з авіаційним, автомобільним, морським, річковим, залізничним транспортом, виконанням підривних робіт, зберіганням і застосуванням вибухових матеріалів та отруйних речовин, обслуговуванням підйомно-транспортного устаткування, котельних установок, апаратів і посудин, що працюють під тиском, або зайняті на інших роботах, для яких чинними правилами та інструкціями встановлено особливі вимоги виконання, у т. ч. безпечного ведення робіт, запобігання аварійності, виробничому травматизму та професійним захворюванням, повинні знати і додержуватися нормативних актів про охорону праці, виробничих (експлуатаційних) інструкцій, технологічних регламентів, а також мати відповідний документ, що засвідчує завершену та успішну спеціальну підготовку до виконання цих робіт та своєчасну перевірку знань з охорони праці.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджено наказом Держнаглядохоронпраці України від 26 січня 2005 р. № 15, і, зокрема, до таких робіт належать:

— електрозварювальні, газополум’яні, наплавочні і паяльні роботи, контроль за зварювальними з’єднаннями;

— роботи в охоронних зонах ліній електропередач;

— роботи на кабельних лініях і діючих електроустановках;

— роботи в зонах дії струму високої частоти, іонізуючого випромінювання, електростатичного та електромагнітного полів, а також роботи із застосуванням лазерів, дозиметрів;

— роботи на повітряних лініях зв’язку, які перетинають лінії електропередач, контактні проводи тощо.

У Загальних положеннях ДКХП встановлено, що робітники, які безпосередньо зайняті керуванням і обслуговуванням машин та устаткування (оператори, машиністи, апаратники, електромонтери і т. ін.), повинні мати професійну підготовку в обсязі, достатньому для безпечного усунення несправностей та відмов, що виникають у процесі роботи, а також для участі в їх ремонті.

Загальними положеннями також встановлено, що особи, які не мають професійної освіти або стажу роботи, встановлених кваліфікаційними вимогами, але мають достатній практичний досвід та якісно і у повному обсязі виконують покладені на них завдання та обов’язки, можуть бути, як виняток, прийняті на відповідну роботу.

Здатність і можливість якісно і у повному обсязі виконувати завдання та обов’язки, які передбачені для певних кваліфікаційних розрядів окремих робітничих професій, а також присвоювати відповідні кваліфікаційні розряди мають кваліфікаційні комісії під час кваліфікаційної атестації. Основним нормативно-правовим актом, який регулює різні питання кваліфікаційної атестації є Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти України від 31 грудня 1998 р. № 201/469 (далі — Положення № 201/469).

Зауважимо, що згідно із зазначеним наказом це Положення поширюється не тільки на професійно-технічні та інші навчальні заклади, але також і на підприємства незалежно від форм власності та підпорядкування, в яких може здобуватися професійно-технічна освіта.

Згідно з Положенням 201/469 учні (слухачі), які завершили повний курс первинної професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації з присвоєнням розрядів (класів, категорій) в навчальних закладах або безпосередньо на підприємствах, проходять кваліфікаційну атестацію — складають кваліфікаційні іспити. Суть кваліфікаційних іспитів полягає в тому, що особа, яка проходить кваліфікаційну атестацію, має самостійно виконати кваліфікаційну пробну роботу, характерну для даної професії та рівня кваліфікації, та здати іспит з предметів теоретичної підготовки.

За результатами кваліфікаційних іспитів державна кваліфікаційна комісія навчального закладу (підприємства) приймає рішення про присвоєння або підвищення робітничої кваліфікації відповідного розряду (класу, категорії).

У випадку професійної підготовки (перепідготовки, підвищення кваліфікації) безпосередньо на підприємстві доречні питання також регулюються Положенням про професійне навчання працівників на виробництві, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України й Міністерства освіти і науки України від 26 березня 2001 р. № 127/151 (далі — Положення № 127/151).

Зокрема, у п. 2.3 цього Положення зазначено, що первинна професійна підготовка робітників завершується кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (класу, категорії, групи) та видається свідоцтво про присвоєння робітничої кваліфікації, зразок якого затверджується КМУ.

Крім цього, у п. 2.4 Положення № 127/151 розглядається така форма професійно-технічного навчання на виробництві, як перепідготовка, що спрямована на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку. Відповідно до цього пункту Положення № 127/151, розробка та затвердження робочих навчальних планів та програм для перепідготовки робітників здійснюються безпосередньо суб’єктами господарювання на основі типових навчальних планів та програм для підготовки робітників за відповідними професіями і державних стандартів з конкретних професій. Допускається скорочення до 50% навчальних програм за рахунок виключення матеріалу, вивченого раніше, з урахуванням фактичного рівня професійних знань, навичок та вмінь робітників, які навчаються.

Водночас, у вищевказаному пункті Положення № 127/151 також встановлено, що особи з вищою освітою, які з певних причин оволодівають робітничими професіями, проходять навчання на загальних підставах.

---

Любов ГУЩІНА,
консультант з кадрового діловодства