Наталія РОМАНЕНКО: «Потрібно завжди вперто йти до своєї мети — тоді є шанс її достягти»

Інтерв'ю


Із Наталією РОМАНЕНКО, директором з управління персоналом «Укрлендфармінг», ми спілкуємося про її становлення в професії, цінності компанії, про те, хто такий професіонал у сфері управління персоналом, про найулюбленіші моменти в роботі та розчарування у професійній сфері, а також про проблеми та потреби персоналу

ДОВІДКОВО

Наталія РОМАНЕНКО має 15 років досвіду стратегічного управління персоналом у великих компаніях, з них 7 років — це досвід управління персоналом в одному з найбільших агрохолдингів України «Укрлендфармінг». Сертифікований бізнес-тренер, понад 10 років — спікер та модератор на HR-конференціях і форумах. Активно залучена в розвиток молоді, співпрацює з викладачами та студентами НУБіП, КНЕУ та іншими навчальними закладами України. Автор численних публікацій у профільних журналах. У 2017 р. увійшла до топ-20 кращих HR-директорів України за результатами дослідження порталу Delo.UA.


«Кадровик України»: Як ви потрапили у професію?

Наталія РОМАНЕНКОЗа першою освітою я педагог, за другою — психолог. Тому деякий час працювала у школі і педагогом, і психологом, а отже, маю 9 років педагогічного стажу. Але мені завжди, навіть коли я ще навчалася, подобалася психологія праці та робота з дорослими. А потім стався нібито банальний випадок, коли я працювала в сільській школі. Я пішла на літні канікули, а коли повернулася, продовжила працювати та виконувати доручення директора. Та одного дня він мені каже: «Тю, а чому ти ходиш на роботу? Ми ж тебе звільнили ще в червні місяці!». Я, м’яко кажучи, здивувалася: «Тобто?! Я ж два місяці ходжу на роботу!». Лише тут він чесно пояснив мені, що йому на моє місце потрібно взяти людину. Мені це, звісно, вважалося несправедливим, і я зацікавилася своїми правами як співробітника. Я ретельно підготувалася та вміло захистила себе. Мене поновили на роботі й вибачилися. Потім я ще п’ять років там працювала.

Цей неприємний інцидент став першим поштовхом та подією в моєму житті, коли я зіткнулася з трудовим правом. І я зрозуміла, що це, напевно, моє і що саме цей напрямок дасть мені можливість себе реалізувати. Ще в той час я захотіла стати експертом у цій сфері й цілеспрямовано рухалася в напрямку роботи з персоналом. Тоді в Івано-Франківській області з’явилася вакансія на деревообробному заводі, і я влаштувалася туди рекрутером. Дуже швидко усвідомила, що без розуміння кадрового адміністрування буде важко побудувати справжню кар’єру. У цьому напрямку в мене був дуже хороший наставник, який увів мене в курс справи та пояснив усі нюанси кадрового діловодства. Далі я поступово освоювала інші HR-напрями. Тож я дуже вдячна тій ситуації, тому поштовху. Вона, на перший погляд, носила негативний характер у моєму житті, але саме цей виклик зробив мене успішнішою, він дав мені хороший привід рушити вперед і спрямував на шлях розвитку та побудови кар’єри в HR.

Через те, що дві мої перші освіти суто гуманітарні, а я вбачала свою кар’єру в нафтовій промисловості, пішла ще навчатися й отримала спеціальність за напрямом «Видобуток нафти та газу». Мені не вистачало математичності, матричності, системності мислення, а отже, я спеціально створила для себе такий виклик на два роки. Це було дуже складно — перебудувати роботу мозку. Курсові роботи писала сама й іноді плакала над ними. Я розуміла, що з мене не вийде інженера з видобутку нафти, але цей період навчання дав мені змогу по-іншому, ширше й системніше мислити. Цей досвід є також невід’ємною частиною мене нинішньої.

 

«Кадровик»: Як трансформувалися ваші уявлення про проблеми та потреби персоналу протягом вашої кар’єри?

НаталіяМені, я гадаю, дуже пощастило. Через мою різносторонню освіту я отримала можливість із різних боків дивитися на всі ситуації, в мене дуже розширені рамки мислення. Тому я одразу мислила не лише з позиції, що я амбасадор потреб працівників, і намагалася їх захистити. Я розуміла, що будь-який бізнес має за мету отримати прибуток. А щоб його отримати, технологій замало: самі по собі технології не роблять гроші. Отже, своїм завданням я завжди бачила необхідність знайти симбіоз потреб як працівників, так і власника. Тобто одночасно враховувати якість і продуктивність праці та надавати працівникам усі ті інструменти, які необхідні їм для того, щоб вони почувалися задоволеними на роботі. Адже ми проводимо на роботі більшу частину свого життя. Я навіть вважаю, що наше життя й визначається тим, як ми насправді себе почуваємо на роботі.

 

«Кадровик»: Які цінності компанії зараз повністю відповідають вашим?

НаталіяНаша місія звучить так: «Укрлендфармінг» забезпечує добробут людей і об’єднує тисячі співробітників, вкладає ресурси й розвиває ідеї, щоб забезпечити продуктами харчування мільйони українців та жителів інших країн. Ми застосовуємо перевірені технології та постійно вдосконалюємо знання, щоб турбуватись про природні ресурси, використовуючи їх на користь бізнесу і громаді».

Цінності, які «про мене», — це родинність та сімейні традиції. Цього року ми навіть видали наш корпоративний календар із фотографіями сімей, які в нас працюють. Календар показує наших людей через призму традиційних українських свят. Також мені близька цінність, що добробут людей — понад усе. Тобто передусім на все, що ми робимо, ми дивимося через призму того, наскільки це буде корисно, необхідно та прийнятно для конкретних людей. Тому всі наші заходи і навіть наше виробництво — бережливі. Відповідно ми намагаємося так збалансувати наші технології, застосовувати новітні розробки, щоб, по-перше, створити якомога більше робочих місць, а по-друге, щоб ця робота була не важкою та марудною працею. Навпаки, щоб можна було себе спрямувати на якісь творчі завдання. По-третє, ми, звісно, хочемо, щоб працівники добре працювали й приносили користь у цьому світі.

 

«Кадровик»: Після якої ситуації ви відбулися як справжній HRD?

НаталіяРаніше я над цим не замислювалася. Цікаве запитання! Насамперед це, напевно, моє відчуття, що я можу впоратися з будь-якими завданнями. Це сталося, коли я влаштувалася в компанію «Декор», яка зараз є частиною нашого холдингу. Саме так, власне, я й потрапила в нашу компанію. Я прийшла, коли управління персоналом було на зародковому етапі. Фактично, потрібно було починати з нуля. І для мене це був певний виклик. Тому що побудувати систему управління в компанії — це, інакше кажучи, самовиразитися як спеціаліст. Це як написати картину чи створити скульптуру. Тоді, коли я почала виліплювати «своє творіння», я зрозуміла: будь-яке завдання, якої б складності воно не було, навіть якщо я не експерт в ньому на 120 %, я знайду ці 20 %, щоб дочитати, допрацювати, зрозуміти, порадитися. Я тоді дуже цілеспрямовано поставила цю мету й не сумнівалася, що досягну її.

Друга ситуація. У 2012 р. я прийшла в компанію на етапі злиття різних холдингів. Тобто різна культура, різні системи прийняття рішень і контролю — все це потрібно було систематизувати у великий потужний холдинг. І ось завдяки своєму базовому широкому мисленню я змогла побачити компанію та її структуру «здалеку», поза старою системою, що й дало змогу інтегрувати її різноманітні складові. І створити всі передумови для того, щоб ми рухалися далі, відображаючи економіку України. Це потребувало від мене і підготовки команди «на одній хвилі». А це значні зусилля. Але запустити такий механізм системи управління персоналом у великому різноплановому холдингу — для мене це був мегакрутий виклик.

Мене часто запитують: «Чому я так довго працюю в одній агрокомпанії?». Коли я прийшла сюди, то поставила собі стратегічні завдання на п’ять років. А потім відбулася зміна системи управління, і ми спрямували свої зусилля на децентралізацію. Цей «проєкт» триватиме ще мінімум два роки. Зараз уже фактично механізм працює з набагато меншою моєю участю, а отже, я можу тепер звертати більше уваги не на операційні чи тактичні завдання, а на суто стратегічні та творчі, займатися, наприклад, розвитком бренду роботодавця та HR-брендом. Отже, відповідаючи на запитання, скажу: «Я не знаю, чи багато в Україні компаній, які дадуть мені можливість постійно відчувати такий драйв від такої кількості проєктів, від такого масштабу виробництва».    

 

«Кадровик»: Хто такий професіонал у сфері управління персоналом?

НаталіяУ будь-якому випадку сфера управління персоналом вимагає бути універсальними. Тобто я і свою команду налаштовую на те, що недостатньо бути лише ректутером чи працювати з корпоративною культурою. Кожен має бути універсальним і володіти всім інструментарієм, яким тільки може володіти HR-фахівець.

Передусім людина має бачити стратегію й уміти виокремити пул цілей і завдань, який важливо реалізувати тут і зараз з тим, щоб через рік-два-три не гасити пожежі, а почуватися впевнено. Важливо бути на три кроки попереду. Важливо відчувати ринок, читати, спілкуватися, навіть інтуїтивно, спираючись на експертність, розуміти, що буде цікавим чи корисним у нашій сфері в майбутньому.

По-друге, це людина, яка здатна приміряти на себе різні ролі. Тобто не зациклюватись на одному — на тому, що зручно. Професіонал готовий брати на себе багато ролей. Інколи бізнес вимагає від тебе таких речей, що ти навіть не здогадувався, що зможеш таке зробити.

І по-третє, людина не повинна боятися робити кроки. Дуже часто HR бояться зробити крок. Щоб не нашкодити, щоб не втратити репутацію тощо. Часто бояться сказати «ні», коли це потрібно сказати. Буває так у бізнесі, що нас просять бути чарівниками. Але ж ми не чарівники, і про це слід відверто казати.  

Серед компетенцій я виділяю широту мислення, амбіційність (виражається в зацікавленості допомогти більшій кількості людей, а не лише собі, у відчутті «я і весь світ») і контактність. І це не про кількість лайків у Facebook. Це про здатність швидко знаходити потрібних людей чи інформацію.

 

«Кадровик»: Ваш управлінський шедевр? Ким ви по-справжньому пишаєтесь?

НаталіяЯ зараз можу назвати кожного члена своєї команди — і тих, хто колись працював зі мною, і тих, хто зараз поруч. Я буваю вимогливою і, можливо, з позиції підлеглого здаюся надто наполегливою чи навіть жорсткою. Але я розумію, що інколи цей чарівний поштовх слід таки зробити. Це дуже індивідуально. Але коли я бачу, що людина усвідомлює свою потребу, вона хоче цього, але ще не готова зробити перший крок, вагається або в неї не вистачає ресурсів, інколи декому я «допомагаю» — підштовхую. І далі людина йде та розвивається дуже успішно. 

 

«Кадровик»: Що зараз ви найбільше любите у своїй роботі? Що вас веде на роботу кожного дня?

НаталіяЗа сім років, звісно, я навіть була на межі вигорання. Дуже втомлювалася і, на жаль, як той швець без чобітків, не могла собі допомогти. Звичайно, віддаючи стільки енергії в такому великому холдингу, є великий ризик рано чи пізно замислитися над питаннями: «Чи все я роблю, що насправді можу? Чи це справді те, що я хочу й можу робити? Що ще я можу робити?». У такі хвилини виникає наступне запитання: «Може дійсно щось змінити у своєму житті? Може є ще сфера, де я можу досягти більших результатів?». І я зробила над собою експеримент. Мені було цікаво, чи реально для дорослої людини обнулитися з таким досвідом, як у мене. Чи може людина розпочати все спочатку.

Отже, я пішла навчатися на бізнес-тренера й ретельно спостерігала за собою. У результаті цього експерименту я дійшла таких висновків. Перше: обнулитися дуже складно. І психологічно (потрібна конкретна допомога, стороння підтримка), і механістично. У нашому просторі майже не існує системи професійної переорієнтації дорослих. Другий момент: якби ти не намагався заховати свою експертність, вона все одно проривається. Тому що це твій багаж. Хочеш ти цього чи ні, ти цей багаж із досвіду завжди несеш із собою. І коли я зрозуміла, що можу відмовитися зараз від усього цього і поїхати відпочивати на берег озера й малювати картини, залишивши цей багаж, який я збирала довгі роки, яким я можу ділитися, який може бути комусь корисним, хтось може навіть прагне цього багажу, і коли я все це зважила, я зрозуміла — ні, я не готова. Тому після цього експерименту я прийняла рішення, що буду продовжувати збирати свою експертність, ділитися нею, навчати молодих, тих, хто хоче.

 

Питання від Маргарити Короткової, директора з управління персоналом та соціальної політики Групи «Нафтогаз»:

Як ви справляєтеся із ситуацією, коли ваші особисті можливості істотно перевищують ресурси й можливості середовища, в якому ви перебуваєте?

НаталіяЗавжди знаходяться обмеження, які ставлять бізнес у певні рамки. Коли в тебе в голові мільйон ідей, активна команда і ти справді хочеш їх усі втілити в життя, ці рамки можуть здаватися перешкодами, зайвими та демотивуючими факторами. Для нас, звісно, найчастіше обмеження — це фінансове, ми завжди впираємось в бюджет. Як я дію в такому випадку? По-перше, я в жодному разі не відмовляюся від своєї ідеї, цілі чи завдання. Я їх занотовую. По-друге, розбиваю ціль на декілька підцілей. Як справжній стратег, я розумію, що якісь кроки вже можу реалізувати. А зробивши крок, ти вже став ближче до своєї мети. І по-третє, багато хто повертає назад за хвилину до перемоги. Навіть якщо перед тобою постають значні перешкоди, не слід відмовлятися від мети, потрібно вперто йти далі, до бажаного результату. По дорозі може статися все що завгодно: втрата сил, енергії, настрою.

Але я для себе знайшла рецепт! Це парні танці. Різні напрямки. Головне — танці! Це і зняття стресу, і заряд, і тренування навички довіряти партнеру, і школа взаємоповаги та комунікації в парі. Для мене це також уроки підкорення (партнеру) та віддавання ролі лідера. У танцях ти вчишся уважно слухати свого партнера. У професійних HR може виникнути така собі профдеформація, коли він гадає, що точно знає правильну відповідь і вже не слухає, а заради економії часу відразу пропонує рішення або бачення. А інколи потрібно сказати собі «стоп», а може я таки чогось не чую й настав час розширити мої рамки сприйняття?

Також я створюю картини й займаюся своєю терасою — невеличким простором землі, де я висадила різні рослини. Тут пробуджується мій внутрішній аграрій. Коли я прибігаю з роботи, з радістю приділяю увагу своїм рослинам: полити, роздивитись, помилуватися. Ще це спілкування з друзями та мандри. Для мене поїздка в нову країну — це, напевно, найцінніше, заради чого хочеться працювати. Навіть коли мені дуже складно, я думаю: «Але ж потім…».

 

БЛІЦ-«ПРОВОКАЦІЯ» 

«Кадровик»: Справедливість чи доброта до працівників?
Наталія: Справедливість.

«Кадровик»: Хвороблива правда чи очікувана, «добра» і бажана співробітником, але не до кінця чесна відповідь? 
Наталія: Хвороблива правда. Тому що рано чи пізно, але ж йому доведеться пізнати правду, і тоді може бути вдвічі боляче. 

«Кадровик»: Ви більше для персоналу «мати» чи «батько»?
Наталія: Знаєте, якщо брати роль матері як доброту та турботу — я мати. Але я справедлива і переважно спираюсь на раціональний розрахунок — у таких випадках я виступаю в ролі «батька». І в такій ролі я теж корисна.

 


«Кадровик»: Яке напутнє слово ви даєте своїм молодим учасникам команди?

НаталіяМені дуже імпонує вислів, який любить повторювати наш генеральний директор: «Очі бояться, а руки роблять». Тобто ніколи не зупинятися, навіть якщо ти не впевнений у своїх силах. Потрібно завжди вперто йти до своєї мети — тоді є шанс її достягти. А чим більше ми будемо вагатися, тим довше стоїмо на місці. Другий момент —це розвивати самого себе. Тому що зараз навчання стає ознакою особистості на все життя. Тобто здатність до саморозвитку та навчання має проходити через все життя, а особливо у віці 40+. Тому що мозок втомлюється, вже не так активно працює, а його потрібно стимулювати. Тобто навіть усім тим директорам, які вже створили себе, я завжди кажу: читайте книжки! Художні чи історичні — головне ті, які змушують думати. А третій момент — ставте перед собою великі цілі! Не плескайтесь по життю, як легкий човник. Я згадую формулу удачі, або ще можна назвати її формулою самооцінки: успіх, поділений на рівень домагань. Тобто чим більший рівень домагань, тим більше принаймні шансів досягти успіху.

 

«Кадровик»: А яке ваше найбільше розчарування у професійній сфері?

НаталіяЄдине, про що я трішки шкодую, — що я не пішла повчитися в економічну сферу. Мені як HR іноді не вистачає економічних знань. Звісно, я багато читала та відвідувала курси, проте цей спектр знань не був би для мене зайвим. Був момент, коли я також шкодувала, що не можу закінчити MBI, щоб ще краще зрозуміти холдингову організацію бізнесу у широкому спектрі. Але в мене не було достатньої мотивації навчатися в Україні лише заради красивого диплому.

 

«Кадровик»: З якими питаннями до вас найчастіше приходять керівники підрозділів?

НаталіяЗараз в Україні, на мій погляд, криза менеджменту. Мало хто з керівників має профільну освіту з менеджменту та уявлення, як правильно керувати людьми. Найчастіше керівники знають лише дві управлінські функції — контроль і щоб «всі були щасливі». Про планування, організацію, корекцію мало хто знає. Тобто найчастіше вони ставлять, на перший погляд, банальні запитання. Наприклад, як надати зворотний зв’язок, як організувати працівників, як здійснити планування. Або як не робити самостійно та швидко роботу за своїх працівників, як стати для них наставником? Ці запитання ставлять мені найчастіше. Нещодавно також трапилося цікаве запитання: «Як зняти «мавпочок» зі своїх плечей?».

 

 

Бесіду вела Станіслава Стефановська,
HR-директор First Line Group, майстер-коуч, бізнес-тренер

 

Запитання наступному спікеру від Наталії РОМАНЕНКО:

Які три «токсичних» для вас завдання ви погодитеся виконати та на яких умовах, а які точно не будете виконувати?

 

ПЕРЕДПЛАТА

за найкращими умовами звертайтесь у відділ передплати

0 800 214 008

або заходьте в

МАГАЗИН

«ЗАПИТАННЯ — ВІДПОВІДЬ»

Безкоштовна пряма телефонна лінія для передплатників

0 800 214 009
044 581 57 07

Пн-Пт з 10:00 до 15:00