Одинока мати: права та пільги


◦ Пільги та гарантії

На сьогодні «одиноке материнство» є доволі поширеним явищем. Крім обов’язків із виховання дитини/дітей, закріплених у Конституції України та інших нормативних актах, держава намагається дбати про таку верству населення, надавши їй певні права та пільги. Розглянемо це у статті.


Хто вважається одинокою матір’ю?

На законодавчому рівні віднедавна термін «одинока мати» визначено Постановою № 693. І, хоча тлумачення цього поняття можна використовувати лише для надання відпустки при народженні дитини, оскільки у ч. 2 п. 2 зазначеної постанови цей термін вживається стосовно дитини, у зв’язку з народженням якої надається відпустка, використовувати його для визначення статусу не буде помилкою, адже його трактування є аналогічним п. 9 Постанови № 9.

 

Порівняльна характеристика поняття «одинока матір»
Постанова № 693
Постанова № 9
Одинока мати
Мати, в актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою
Жінка, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої немає запису про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою такої жінки
Мати дитини, батько якої помер 
Жінка з дитиною (дітьми), яка є вдовою
Мати дитини, батько якої відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком
Жінка, яка виховує й утримує дитину сама

Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є виховання й утримання нею дитини (дітей) без участі батька. Якщо жінка одержує аліменти від батька дитини або веде з ним спільне господарство, вона не вважається одинокою матір’ю.

Разом із тим, вступ жінки у повторний шлюб, якщо новий чоловік не усиновить дитину, не позбавляє її статусу одинокої матері, якщо батько дитини не бере участі у її вихованні й утриманні.

 

Чим підтверджується статус одинокої матері?

Щоб підтвердити статус одинокої матері жінка повинна мати документи про те, що вона є матір’ю дитини/дітей, а також, що вона справді виховує дитину/дітей сама. 

Отже, перший документ/документи — це свідоцтво/свідоцтва про народження дитини/дітей. Другий документ має підтвердити, що жінка проживає з дитиною/дітьми сама (без батька), й ним може бути:

  • довідка з органу реєстрації актів цивільного стану про те, що жінка взагалі не укладала шлюб;
  • копія свідоцтва про розірвання шлюбу;
  • копія свідоцтва про смерть батька дитини/дітей. 

Також жінці потрібно довести, що вона самостійно виховує дитину/дітей. 

Чинним законодавством не встановлено перелік документів, які можуть підтвердити факт того, що батько не бере участі у вихованні дитини/дітей.

На зазначене звертає увагу і Міністерство соціальної політики в листі від 30.05.2014 р. № 193/13/123-14.

Відомство зазначає, що таким документом може бути будь-який офіційно складений, оформлений і засвідчений в установленому порядку документ, у якому достовірно підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. 

На його думку, до таких документів належать:

  • рішення суду про позбавлення батька батьківських прав;
  • ухвала суду або постанова слідчого про розшук батька у справі за позовом про стягнення аліментів;
  • акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві (в установі, організації), або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини;
  • довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з учителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Якщо жінка не має таких документів, то їй необхідно: 

  • звернутися до суду з позовом про позбавлення батька батьківських прав й отримати рішення суду; 
  • звернутися до поліції у зв’язку з необхідністю розшуку батька у справі за позовом про стягнення аліментів. У такому разі документом, який підтверджує факт неучасті батька у вихованні дитини, буде постанова слідчого.

Щодо акта за місцем проживання жінки з дитиною/дітьми, то найчастіше його складають і підписують сусіди. 

Додамо, що зазначений перелік документів не є вичерпним, й оскільки єдиного встановленого зразка документа, який би засвідчував статус одинокої матері, на сьогодні немає, то роботодавець має право самостійно встановити, які саме документи має подати одинока мати для підтвердження свого статусу.

 

На які пільги та гарантії має право одинока мати?

Законодавством встановлено низку пільг і гарантій для жінок, які виховують і утримують дитину/дітей самостійно та належать до категорії одиноких матерів. Зокрема це:

  • соціальна допомога від держави;
  • першочергове право отримання квартир і садибних (одноквартирних) будинків із житлового фонду соціального призначення;
  • гарантії у трудових відносинах; 
  • пільга в оподаткуванні заробітної плати.

Далі розглянемо гарантії та пільги, які надаються одинокій матері за місцем роботи, а саме: особливості її прийняття та звільнення з роботи, трудові гарантії під час роботи тощо.

 

Як приймати на роботу одиноку матір?

У цілому процедура прийняття на роботу жінки, яка є одинокою матір’ю, й укладення з нею трудового договору проводиться в загальному порядку. Разом із тим, КЗпП встановлено декілька вимог до роботодавця під час працевлаштування жінки такої категорії. 

Якщо під час працевлаштування майбутня працівниця надасть документи, що підтверджують її статус одинокої матері, то роботодавець зобов’язаний виконати такі вимоги.

Перша вимога — забороняється відмовляти у прийнятті на роботу одинокій матері, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю (ч. 1 ст. 184 КЗпП). 

Якщо роботодавець все ж таки відмовляє такій жінці у прийнятті на роботу, то він повинен повідомити їй причини відмови у письмовій формі. З цим поясненням жінка, якій відмовлено у роботі, має право звернутись до суду (ч. 2 ст. 184 КЗпП). 

Як бачимо, за законом гарантія обов’язкового працевлаштування поширюється тільки на одиноких матерів, які мають дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю: про дітей старшого віку не згадується. Це означає, що роботодавець має право відмовити у прийнятті на роботу одинокій матері, у якої є здорова дитина (без інвалідності) віком понад 14 років. 

Друга вимога — заборонено встановлювати строк випробування одинокій матері, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю (ч. 3 ст. 26 КЗпП). 

Зазначена гарантія не поширюється на одиноких матерів, які мають старшу здорову дитину. Тому для такої одинокої матері може бути обумовлено угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності роботі, яка їй доручається. 

Умову про випробування обов’язково слід узгодити між роботодавцем та майбутньою працівницею у письмовому вигляді. Зробити це можна одним із таких способів:

  • умова про випробування прописується у трудовому договорі та дублюється в наказі про прийняття на роботу. Майбутня працівниця — одинока мати ставить свій підпис у трудовому договорі/наказі й тим самим підтверджує свою згоду з умовою про випробування;
  • умова про випробування вказується в заяві майбутньої працівниці про прийняття на роботу та повторюється в наказі керівника про прийняття на роботу. Текст заяви може бути, наприклад, таким: «Прошу прийняти мене на посаду менеджера зі збуту продукції зі строком випробування»;
  • умова про випробування не міститься в заяві працівниці, але внесена до наказу керівника підприємства про прийняття її на роботу. Працівницю ознайомлюють із таким наказом під підпис до початку роботи. Якщо працівниця не згодна проходити випробування, вона має залишити на наказі запис про це.

 

Які права одинокої матері під час роботи?

Гарантія щодо рівноцінної оплати праці

Згідно з ч. 1 ст. 184 КЗпП роботодавцю забороняється знижувати одинокій матері заробітну плату з мотивів, пов’язаних з наявністю у неї дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю.

 

Право на скорочену тривалість робочого часу

Одинока мати не належить до категорії працівників, яким відповідно до ч. 1–3 ст. 51 КЗпП обов’язково встановлюється скорочена тривалість робочого часу, однак можливість працювати менше нормальної тривалості все ж передбачена. 

Так, відповідно до ч. 4 ст. 51 КЗпП для одинокої матері скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися коштом роботодавця. Така трудова пільга має бути прописана у трудовому договорі із такою працівницею або в колективному договорі підприємства. 

 

Заборона залучення до певних робіт і відряджень

На одиноку матір, так само як і на іншу працівницю без цього статусу, поширюються такі трудові гарантії:

  • якщо вона має дитину/дітей віком до трьох років, її забороняється залучати до робіт у нічний час, надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження (ст. 176 КЗпП);
  • одинока мати, яка має дитину/дітей віком від трьох до 14 років або дитину/дітей з інвалідністю, може залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження тільки за її згоди (ст. 177 КЗпП), яка має бути засвідчена письмово (наприклад, на наказі про залучення до надурочної роботи або на наказі про направлення у відрядження); 
  • одиноку матір, яка має дитину/дітей віком до трьох років, у разі неможливості виконання попередньої роботи переводять на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною трьох років. Якщо заробіток на легшій роботі буде вищим, ніж той, що вона одержувала до переведення, жінці виплачується фактичний заробіток (ч. 3 і 4 ст. 178 КЗпП).

 

Надання щорічної відпустки у зручний час

Згідно з п. 5 ч. 13 ст. 10 Закону про відпустки передбачено, що одинокій матері, яка виховує дитину без батька, щорічна відпустка, за її бажанням, надається у зручний для неї час. 

Зауважимо, що це не означає, що одинока мати має право неочікувано у будь-який час року оформити щорічну відпустку. Так само як і інші працівники, вона повинна передбачити її у графіку відпусток, який складається на підприємстві та затверджується керівником наприкінці поточного року на наступний календарний рік. Але якщо іншим працівникам керівництво може відмовити в наданні щорічної відпустки в якийсь період року (наприклад, в інтересах виробництва керівництво не може надати всім працівникам відпустку повної тривалості влітку), то за вказаною законодавчою нормою одинока мати має право використати свою щорічну відпустку у будь-який зручний для неї час. Цей зручний час вона і повинна зазначити у графіку відпусток. 

 

Право на додаткову відпустку «на дітей»

Одинока мати має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів, встановлених ст. 73 КЗпП (ч. 1 ст. 182¹ КЗпП, ч. 1 ст. 19 Закону про відпустки). 

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів (ч. 2 ст. 182¹ КЗпП, ч. 2 ст. 19 Закону про відпустки).

Зважаючи на те, що вказаними нормами чітко не визначено сукупність декількох підстав для отримання права на додаткову відпустку «на дітей», Міністерство праці та соціальної політики України в листах від 20.10.2009 р. № 292/13/116-09, від 21.07.2010 р. № 215/13/116-10 роз’яснювало, що під час визначення тривалості такої відпустки кожну із підстав, установлених ч. 1 ст. 19 Закону про відпустки, яка надає право на відпустку, правомірно вважати окремою підставою. За зміненими нормами, це:

  • один із батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років;
  • один із батьків, які мають дитину з інвалідністю або які всиновили дитину;
  • один із батьків особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи;
  • одинока мати;
  • особа, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. 

Отже, якщо одинока мати:

  • має здорову дитину (тобто дитину без інвалідності) — їй надається додаткова відпустка за однією підставою (10 календарних днів) — як одинокій матері;
  • виховує дитину з інвалідністю — вона має право на додаткову відпустку за двома підставами (17 календарних днів) — як одинока мати та як жінка, яка має дитину з інвалідністю;
  • всиновила дитину або взяла під опіку дитину/особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи — користується правом на додаткову відпустку за двома підставами (17 календарних днів) — як одинока мати та як жінка, яка всиновила дитину;
  • виховує двох дітей віком до 15 років — має право на таку відпустку за двома підставами (17 календарних днів) — як одинока мати та як жінка, яка має двох дітей віком до 15 років.

Зауважимо, що одинока мати, яка самостійно виховує двох дітей, востаннє має право на додаткову відпустку «на дітей» за двома підставами за рік (17 календарних днів), у якому її старшій дитині виповнюється 15 років (незалежно від дати народження). Надалі вона матиме право на таку відпустку тільки з однієї підстави (10 календарних днів) як одинока мати, оскільки втратить право на додаткову відпустку як жінка, яка має двох дітей віком до 15 років.

Законом про відпустки та КЗпП не визначено вік дитини з інвалідністю, усиновленої дитини, дитини, яка перебуває під опікою, тому слід керуватися загальними нормами. 

Згідно зі ст. 6 СКУ дитиною вважається особа до досягнення нею повноліття, тобто до 18 років. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування — над дитиною у віці від 14 до 18 років (ч. 2 ст. 243 СКУ). Вік особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи законодавством не обмежений. 

Отже, одинока мати має право на додаткову відпустку «на дітей»:

  • до досягнення її здоровою дитиною, дитиною з інвалідністю, дитиною, яку вона усиновила, віку 18 років;
  • до досягнення здоровою дитиною, яку вона взяла під опіку, віку 14 років;
  • незалежно від віку дитини — особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, яка є її рідною дитиною, або всиновленою чи взятою під опіку. 

До особливостей надання додаткової відпустки «на дітей» можна віднести таке:

  • відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені ст. 75 і 76 КЗпП, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному ст. 80 КЗпП (ч. 3 ст. 182¹ КЗпП);
  • відпустка є соціальною та не належить до щорічних, тому вона надається повної тривалості у будь-який час протягом календарного року незалежно від відпрацьованого часу та дати народження дитини — до чи після цієї дати;
  • на надання цієї відпустки не впливає режим (повний чи неповний робочий день) роботи одинокої матері;
  • право на додаткову відпустку надається працівникам (одному з батьків), які перебувають із підприємством у трудових відносинах. До 09.05.2021 р. ця відпустка надавалась тільки працюючій одинокій матері. Тобто до 09.05.2021 р., якщо жінка з певних причин не працювала (наприклад, перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років), вона не мала права на додаткову відпустку «на дітей» за цей період; 
  • якщо одинока мати не скористалася правом на додаткову відпустку «на дітей» у попередніх роках, то невикористані дні відпустки накопичуються та можуть бути використані у будь-який час за погодженням із роботодавцем; 
  • в разі звільнення одинока мати має право отримати компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки «на дітей».

 

Гарантія в разі скорочення чисельності чи штату працівників

Особам, у сім’ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком, надається перевага в залишенні на роботі в разі скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці (п. 2 ч. 2 ст. 42 КЗпП).

Якщо заробіток одинокої матері є єдиним джерелом доходу в її сім’ї (наприклад, вона одна проживає з дитиною/дітьми), то на неї поширюється зазначена гарантія в разі скорочення чисельності чи штату працівників.

 

Право на податкову соціальну пільгу

Нормами пп. «а» пп. 169.1.3 ПКУ встановлено, що платник податку на доходи фізичних осіб, який є одинокою матір’ю, має право на податкову соціальну пільгу (ПСП) у розмірі 150 % суми пільги, визначеної пп. 169.1.1 (у 2021 р. — 1702,50 грн), у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років.

ПСП застосовується до доходу, нарахованого на користь одинокої матері протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, чинного для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень (абз. 1 пп. 169.4.4 ПКУ). 

У 2021 р. граничний розмір доходу, до якого застосовується ПСП, становить 3180,00 грн (2270,00 грн × 1,4).

Для одинокої матері граничний розмір доходу, який дає їй право на отримання ПСП, визначається як добуток 3180,00 грн і кількості дітей (абз. 2 пп. 169.4.1 ПКУ).

Для отримання ПСП одинока мати повинна подати за місцем роботи:

  • заяву;
  • копію свідоцтва про народження дитини/дітей;
  • копію рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки чи піклування — якщо одинока мати є опікуном або піклувальником;
  • копію свідоцтва про шлюб і свідоцтва про смерть — якщо одинока мати є вдовою;
  • копію паспорта.

 

Які правила звільнення одинокої матері?

Звільнення одинокої матері з власної ініціативи та за угодою сторін відбувається в загальному порядку: вона подає заяву, керівник підприємства — видає наказ, бухгалтерія проводить остаточний розрахунок, кадрова служба — вносить запис до трудової книжки та видає її на руки працівниці.

Однак якщо ініціатором звільнення одинокої матері є роботодавець, йому слід враховувати заборони, передбачені трудовим законодавством. 

Згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП роботодавцю забороняється звільняти з власної ініціативи одиноку мати за наявності в неї дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю. 

Підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу встановлені ст. 40 і 41 КЗпП. І оскільки в ч. 3 ст. 184 КЗпП ідеться про абсолютну заборону звільнення одинокої матері, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, з ініціативи роботодавця, то це означає, що жодну з підстав роботодавець не може використати щодо такої категорії працівниць. 

Тобто, навіть якщо жінка прогулює роботу без поважної причини або порушує трудову дисципліну, до неї можуть бути застосовані інші заходи дисциплінарного стягнення, наприклад, догана, але звільняти її забороняється.

Як виняток, звільнення одинокої матері роботодавцем допускається у випадку повної ліквідації підприємства (тобто, коли підприємство остаточно припиняє свою діяльність та не має правонаступника) та в разі закінчення строку дії трудового договору. Але в зазначених випадках на роботодавця покладається обов’язок забезпечити працевлаштування одинокої матері. На період працевлаштування роботодавець повинен зберігати за одинокою матір’ю середню заробітну плату, але не більше трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору. 

Як саме роботодавець має виконати вимогу обов’язкового працевлаштування одинокої матері, законодавство не уточнює. Зі свого боку Міністерство праці та соціальної політики України в листі від 01.03.2010 р. № 39/06/186-10 надало деякі роз’яснення для роботодавців щодо звільнення одинокої матері після закінчення строкового трудового договору.

На думку відомства, роботодавець має попередити жінку, що після закінчення строкового трудового договору вона до роботи допущена не буде та на період пошуку роботи для неї може перебувати вдома, але повинна буде з’явитися на підприємстві, коли буде знайдена можливість її працевлаштувати для продовження роботи (в разі працевлаштування на цьому підприємстві) або для одержання трудової книжки та розрахунку із заробітної плати (в разі працевлаштування на іншому підприємстві). Нова робота, яку пропонує роботодавець, має відповідати спеціальності одинокої матері.

За наявності вказаного попередження жінка також може продовжувати виконувати ту ж (або з її згоди — іншу) роботу в роботодавця до вирішення питання про її подальше працевлаштування.

 

Що загрожує роботодавцю
в разі незаконного звільнення одинокої матері?

Якщо одиноку матір буде незаконно звільнено, а згодом судом ухвалено рішення про поновлення її на роботі, роботодавець повинен поновити таку жінку на роботі з виплатою середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Якщо поновлення жінки на попередній роботі неможливе внаслідок лiквiдацiї пiдприємства, то орган, який розглядає трудовий спiр, зобов’язує лiквiдацiйну комiсiю або власника (орган, уповноважений управляти майном лiквiдованого пiдприємства, а у вiдповiдних випадках — правонаступника) виплатити одинокій матері заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.


Список нормативно-правових актів, використаних у статті
  • Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII, далі — КЗпП
  • Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-III, далі СКУ
  • Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, далі — ПКУ 
  • Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР, далі — Закон про відпустки
  • Постанова КМУ «Про затвердження Порядку надання відпустки при народженні дитини» від 07.07.2021 р. № 693, далі — Постанова № 693
  • Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9, далі Постанова № 9 

 

 


ПЕРЕДПЛАТА

за найкращими умовами звертайтесь у відділ передплати

0 800 214 008

або заходьте в

МАГАЗИН

«ЗАПИТАННЯ — ВІДПОВІДЬ»

Безкоштовна пряма телефонна лінія для передплатників

0 800 214 009
044 581 57 07

Пн-Пт з 10:00 до 15:00

ДЕМО ДОСТУП