Підсумований облік робочого часу: законні й незаконні планові недопрацювання


◦ Робочий час
◦ Підсумований облік робочого часу

Практичні ситуації, пов’язані з недопрацюванням за підсумованого обліку робочого часу, часто потребують нормативних рішень. Тож передусім слід з’ясувати, що вважати недопрацюваннями? Чи можуть бути недопрацювання простоями? Як враховувати недопрацювання в разі гарантування мінімальної заробітної плати? Про ці непрості нормативні обставини, а також про обґрунтування законних недопрацювань і штрафні санкції через незаконні недопрацювання у статті


 

Предмет розгляду та практичні ситуації

Предметом розгляду є лише планове недопрацювання норми робочого часу, передбачене графіком роботи. Фактичне недопрацювання норми робочих годин з урахуванням передбачених і не передбачених законодавством неявок працівників, відображених у табелі обліку використання робочого часу, наразі не розглядаємо. 

Пропоновані ситуації з недопрацюваннями, як правило, обмежені найбільш застосовуваним 40-годинним робочим тижнем. При цьому враховуються місячні норми тривалості робочого часу на поточний рік, оприлюднені у щорічних листах-рекомендаціях відповідного міністерства. Ситуації щодо робочих тижнів із установленою тривалістю менше 40 годин не розглядаються.

Приклад питання. За підсумованого обліку робочого часу запланований неповний робочий час наказом не встановлений. У графіку роботи за 40-годинного робочого тижня планується до відпрацювання робочий час менше норми тривалості робочого часу, передбаченої у щорічному листі-рекомендації відповідного міністерства. 

Так, за норми робочого часу на червень 2021 р. у 160 годин планується до відпрацювання на місяць 80 або 120 годин. Вказані 80 або 120 годин пропонується вважати повною місячною нормою праці, яка враховується в разі гарантування законодавчо встановленого місячного рівня мінімальної заробітної плати.

Єдина можлива відповідь. За 160-годинної місячної норми тривалості робочого часу фактичне відпрацювання 80-ти або 120-ти годин не можна вважати нормою робочого часу ні в забезпеченні повної зайнятості працівника, ні для гарантування законодавчо встановленого місячного розміру мінімальної заробітної плати. Тож до роботодавця будуть повною мірою застосовані штрафні санкції за низку порушень законодавства про працю, і насамперед щодо неповного робочого часу.

Далі розглянемо систематизовану нормативну інформацію для обґрунтування правомірності планових недопрацювань за підсумованого обліку робочого часу. Почнемо із законодавчого регулювання.

 

Законодавче регулювання норми тривалості робочого часу

На практиці найбільш застосовувана норма тривалості робочого часу — 40 годин на тиждень. Але ця норма не єдина. І це підтверджується законодавством — ст. 50, 51 і 52 КЗпП

Так, частиною першою ст. 50 КЗпП передбачено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства та організації під час укладення колективного договору можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. А це означає, що в колективному договорі підприємства (або в іншому локальному акті) для працівників може бути встановлений не 40-годинний робочий тиждень, а інша, зменшена тривалість робочого часу

Так, тривалість робочого тижня може бути, наприклад, 30,5 години. І тоді місячна норма робочих годин, приміром, на червень 2021 р. становитиме 154 години. Порівняємо: норма тривалості робочого часу 40-годинного 5-денного робочого тижня на червень 2021 р. — 160 годин.

При цьому оплата праці в разі зменшеної норми тривалості робочого часу проводиться за повною місячною тарифною ставкою (окладом). Це випливає з п. 8 коментаря до ст. 50 КЗпП. 

Згідно зі ст. 51 КЗпП для окремих контингентів працівників залежно від віку й зайнятості на певних роботах, зокрема зі шкідливими умовами праці, установлюється скорочена тривалість робочого тижня.

Так, для працівників віком від 16 до 18 років передбачена тривалість роботи 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень (п. 1 ст. 51 КЗпП). А для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, передбачена робота тривалістю не більше 36 годин на тиждень (п. 2 ст. 51 КЗпП) згідно із затвердженим КМУ переліком. При цьому працівник також має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки/окладу (п. 1 Коментаря від 2010 р. до ст. 51 КЗпП).

Стаття 52 КЗпП передбачає порядок організації 5-денного і за специфікою роботи 6-денного робочого тижня з дотриманням установленої тривалості робочого тижня (ст. 50 і 51 КЗпП). Зі ст. 61 КЗпП випливає, що підсумований облік робочого часу допускається з урахуванням низки умов, для того щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст. 50 і 51 КЗпП). А це означає, що встановлена тривалість робочого часу на обліковий період будь-якої тривалості може бути й менше нормального числа робочих годин: формулювання «не перевищувала» не означає «дорівнює». Це законодавче підтвердження комплексного застосування підсумованого обліку робочого часу й неповного робочого часу.

З урахуванням викладеного зазначимо, що за нормами ст. 50, 51 і 52 КЗпП на підприємстві може встановлюватися як загальновідома повна 40-годинна, так і менш ніж 40-годинна, а також скорочена тривалість 5-денного або 6-денного робочого тижня. При цьому оплата праці (не забуваємо) проводиться за повною місячною тарифною ставкою (окладом). Норми цих статей КЗпП застосовуються під час розробки графіків роботи тільки (нагадаємо) на підставі відповідних положень колективного договору (або іншого локального акта).

Уточнимо: «зменшена тривалість робочого часу» і «скорочена тривалість робочого тижня» — поняття, які визначають дві різні норми: відповідно частину другу ст. 50 КЗпП і ст. 51 КЗпП.

 

Договірне регулювання норм тривалості робочого часу

Норми тривалості робочого часу (ст. 50, 51 і 52 КЗпП) насамперед реалізуються в колективних угодах і колективному договорі підприємства. 

 

Колективні угоди

У колективних угодах за домовленістю сторін про трудові відносини, режим праці та відпочинку, як правило, установлюється, що нормальна (нормативна) тривалість робочого часу працівника становить 40 годин на тиждень. При цьому основним видом режиму роботи визначається п’ятиденний робочий тиждень. Цей режим оголошується базовим для визначення норм тривалості робочого часу під час встановлення інших режимів роботи: шестиденного робочого тижня, підсумованого обліку робочого часу, режиму неповного робочого часу й т. п. 

Про недопрацювання до норми робочого часу йдеться в окремій галузевій угоді. Галузева угода між Міністерством аграрної політики та продовольства України, Всеукраїнським об’єднанням організацій роботодавців «Федерація роботодавців агропромислового комплексу України» і Профспілкою працівників агропромислового комплексу України в сільському господарстві на 2014−2020 роки (далі — Галузева угода) діє до ухвалення нової.

Щодо недопрацювань до норми робочого часу за його підсумованого обліку сторони Галузевої угоди домовилися (пп. 6.6) про таке:

  • невиконання норми робочого часу в обліковому періоді допускається лише в разі встановлення неповного робочого часу;
  • не відпрацьований з вини роботодавця час до норми тривалості робочого часу в обліковому періоді оплачується як час простою (про це йшлося в журналі «Заробітна плата» № 12/2018).

При цьому обов’язково зауважимо, що можлива за окремою галузевою угодою оплата недопрацювання з вини роботодавця як часу простою не звільняє останнього від відповідальності за допущення при цьому недотримання трудового законодавства в частині організації неповного робочого часу.

 

Колективний договір

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін, зокрема, щодо режиму роботи, тривалості робочого часу й відпочинку (ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р. № 3356-XII; далі — Закон № 3356).

Наведемо приклад установлення норми тривалості робочого часу в колективному договорі підприємства:

«Розділ II. Зобов’язання Сторони роботодавця.

4.2. Робочий час.

4.2.1. Забезпечити нормальну тривалість робочого часу працівників — 40 годин на тиждень (варіант 4.2.1. Забезпечити зменшену тривалість робочого часу працівників — 38,5 години на тиждень).

4.2.2. Забезпечити скорочену тривалість робочого часу за професією котлочистильника 36 годин за робочий тиждень (за розділом 39 Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 163)».

Зауважимо, що варіант пп. 4.2.1 колективного договору нормативно можливий (але малоймовірний на практиці). Цей варіант пропонується як необхідний для висвітлення теми, що розглядається.

Якщо в колективному договорі підприємства буде прийнята як норма тривалості робочого часу 38,5-годинний (а не 40-годинний) робочий тиждень, то графіки роботи працівників (крім котлочистильника) за поденного й підсумованого обліку робочого часу повинні розроблюватися з дотриманням цієї норми. А в графіку роботи котлочистильника застосовуватиметься норма 36-годинного робочого тижня.

За порушення або невиконання колективного договору (ст. 18 Закону № 3356 і ст. 412 КУпАП) передбачено штраф у розмірі від 50 до 100 нмдг. Посадові особи також несуть дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади (ст. 18 Закону № 3356). Тому відображення в колективному договорі норм тривалості робочого часу має бути технологічно й виробничо обґрунтованим.

 

Законні планові недопрацювання за підсумованому обліку робочого часу

Як бачимо, у договірному регулюванні норм тривалості робочого часу для забезпечення повної зайнятості як планові відпрацювання реалізуються три законодавчі норми:

  • нормальна тривалість робочого часу (40 годин на тиждень);
  • зменшена норма тривалості робочого часу (менше 40 годин на тиждень);
  • скорочена тривалість робочого тижня (менше 40 годин на тиждень у разі роботи зі шкідливими умовами праці).

Законне планове недопрацювання — це різниця між плановим відпрацюванням (одним із трьох) і відпрацюванням робочого часу, передбаченим за графіком роботи. Іншого нормативного обґрунтування планового недопрацювання за підсумованого обліку робочого часу, крім установлення в передбаченому ст. 56 КЗпП порядку неповного робочого часу, не може бути.

У всіх ситуаціях незалежно від вихідної норми тривалості робочого тижня (40-годинного, менше 40-годинного, скороченого) правомірність неминучого планового недопрацювання забезпечується нормативно передбаченим комплектом документів щодо застосування неповного робочого часу за підсумованого обліку робочого часу:

  • затверджене розрахункове планове відпрацювання не менше ніж календарна норма робочого часу; 
  • заяви працівників про згоду працювати з неповним робочим часом;
  • затверджені графіки роботи із плановим недопрацюванням нормального числа робочих годин.

 

Незаконні планові недопрацювання за підсумованого обліку робочого часу

Планове недопрацювання за підсумованого обліку робочого часу буде незаконним, якщо воно не оформлено як неповний робочий час за згодою працівників. Одностороннє рішення роботодавця про планове недопрацювання неправомірне, і за це він несе відповідальність у вигляді штрафних санкцій. 

За необґрунтоване зменшення нормальної тривалості робочого тижня й за недотримання законодавчих норм щодо організації підсумованого й неповного робочого часу як за порушення інших вимог законодавства про працю ст. 265 КЗпП передбачено для юридичних осіб і підприємців штрафні санкції в розмірі мінімальної заробітної плати за кожне порушення, а для посадових осіб підприємства — як за порушення вимог законодавства про працю (ст. 41 КУпАП: штраф у розмірі від 30 до 100 нмдг, а за повторне порушення протягом року — від 100 до 300 нмдг).

 

Планове недопрацювання як простій

Нагадаємо, що простій — це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, непереборною силою або іншими обставинами. Таке визначення поняття «простій» наведено в ст. 34 КЗпП

Зважаючи на таке тлумачення, простій плануватися не може. І будь-яке планове недопрацювання нормального числа робочих годин (законне й незаконне) не може бути простоєм. Тому про оплату часу простою, якого немає, не може бути й мови.

Що стосується згаданої вище можливості за окремою галузевою угодою (для працівників сільського господарства) щодо оплати недопрацювання з вини роботодавця як часу простою, то в цьому випадку недопрацювання з вини роботодавця як простій не визначається, а лише передбачається можливість оплати такого недопрацювання як часу простою.

 

Мінімальна гарантія в оплаті праці

Частиною п’ятою ст. 3-1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 105/95-ВР передбачено, що в разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці. Ця законодавча норма і є тією нормою, якої необхідно дотримувати як у разі законного, так і в разі незаконного недопрацювання.

Отже, зважаючи на штрафні санкції, незаконні планові недопрацювання доцільно не допускати. А законні планові недопрацювання необхідно обґрунтовувати документально як неповний робочий час. Усі питання стосовно планових недопрацювань за підсумованого обліку робочого часу вирішуються згідно із законодавством.

 


ПЕРЕДПЛАТА

за найкращими умовами звертайтесь у відділ передплати

0 800 214 008

або заходьте в

МАГАЗИН

«ЗАПИТАННЯ — ВІДПОВІДЬ»

Безкоштовна пряма телефонна лінія для передплатників

0 800 214 009
044 581 57 07

Пн-Пт з 10:00 до 15:00

ДЕМО ДОСТУП