Підтвердження поважних причин в разі звільнення за власним бажанням


◦ Трудовi вiдносини
◦ Звільнення працівників
◦ Звільнення з ініціативи працівника
13 липня 2021 р.

За загальним правилом, звільнення за ст. 38 КЗпП супроводжується так званим двотижневим відпрацюванням після подання заяви про звільнення. Насправді, це строк попередження працівником роботодавця про намір звільнитися. Цей строк встановлено для захисту інтересів як роботодавця, так і працівника. Перший матиме час для пошуку нового фахівця на посаду, яка звільняється. Другому КЗпП дає можливість передумати і протягом двох тижнів з часу подання заяви відкликати її.

Але існують так звані поважні причини, за наявності яких працівник не мусить відпрацьовувати два тижні після подання заяви про звільнення. 

 

Які причини можна віднести до поважних

Повного переліку поважних причин звільнення за ст. 38 КЗпП законодавство не визначає. У ст. 38 КЗпП вказано, що коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

І серед причин, які унеможливлюють продовження роботи, КЗпП називає:

  • переїзд на нове місце проживання; 
  • переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; 
  • вступ до навчального закладу; 
  • неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; 
  • вагітність; 
  • догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною з інвалідністю; 
  • догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; 
  • вихід на пенсію; 
  • прийняття на роботу за конкурсом; 
  • інші поважні причини.

Формулювання «інші поважні причини» дає можливість роботодавцю визначати додаткові причини, які можна вважати поважними. Тобто це може бути, наприклад, погіршення здоров’я працівника або якісь сімейні обставини. У кожного конкретному випадку рішення щодо поважності причини приймається роботодавцем. Водночас, якщо працівник вказує, що він не може продовжувати роботу з однієї з причин, які чітко визначені у ст. 38 КЗпП, тоді роботодавець зобов’язаний звільнити його у строк, вказаний працівником у заяві.

Окремо у частині третій ст. 38 КЗпП виділено право працівника розірвати трудовий договір за власним бажанням у визначений ним строк, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

 

Підтвердження поважної причини

Трудове законодавство не вказує на необхідність підтверджувати факт, який призводить до неможливості продовжувати роботу. Утім, роботодавець має право попросити працівника довести цей факт документально. Розглянемо, які саме документи може надати працівник для підтвердження причини, з якої він не має змоги продовжити працювати.

Підтвердженням переїзду на нове місце проживання можуть бути, наприклад, документи, що свідчать про зняття з реєстрації за попереднім місцем проживання. Альтернативний варіант: договір оренди житла в новому місті, квитки на потяг, автобус тощо.

Для підтвердження переведення одного з подружжя в іншу місцевість можна надати довідку про переведення на нове місце роботи чоловіка або дружини.

Вступ до навчального закладу підтверджується довідкою навчального закладу.

Неможливість проживання в даній місцевості за станом здоров’я підтверджується відповідним медичним висновком.

Вагітність також підтверджується медвисновком або випискою з амбулаторної карти.

Догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або за дитиною з інвалідністю. Як правило, в особових картках працівників містяться відомості про дітей. Тому підтверджувати факт догляду за дитиною окремо не потрібно. Але роботодавець може затребувати копію свідоцтва про народження дитини. 

Догляд за хворим членом сім’ї або особою з інвалідністю І групи. Необхідність догляду за хворим членом сім’ї підтверджується, як правило, медичним висновком або копією листка непрацездатності чи виписки з амбулаторної карти. Що стосується догляду за особою з інвалідністю І групи, можна надати довідку про проживання разом з нею або документ, що підтверджує ступінь споріднення (наприклад, копію свідоцтва про народження в разі догляду за дитиною або батьками). Утім, навіть якщо особа з інвалідністю не проживає разом з працівником і не є його родичем, працівник все одно може доглядати за такою особою — і це буде поважною причиною звільнення. Тож висновку МСЕК тут має бути достатньо.

Вихід на пенсію. Звільнення за власним бажанням працівника, якому призначена пенсія, або такого, щодо якого зроблено подання про призначення пенсії, або який досяг пенсійного віку, має розглядатися як вихід на пенсію, якщо працівник вказує на цю причину звільнення в заяві. Для підтвердження цієї причини звільнення достатньо перевірити факт призначення пенсії, подання для призначення пенсії або досягнення пенсійного віку. 

Прийняття на роботу за конкурсом. Підтвердити цей факт можна довідкою з майбутнього місця роботи, куди працівника прийнято за конкурсом, або іншим документом, що містить інформацію про прийняття за конкурсом. При цьому не має значення, чи передбачено законодавством проведення такого конкурсу.

Інші поважні причини. Порядок підтвердження інших причин, які роботодавець визнає поважними, залежить від того, що це за причини. Наприклад, погіршення здоров’я може бути підтверджено випискою з амбулаторної карти хворого, одруження — копією свідоцтва про укладення шлюбу, народження дитини — копією свідоцтва про народження тощо.

 

Право на відкликання заяви про звільнення

Працівник, який навів у заяві поважну причину звільнення й надав документи для її підтвердження, сам визначає строк свого звільнення та вказує його в заяві. Водночас це не означає, що в такому разі він не може змінити свого рішення. 

Наприклад, працівник просить звільнити його за 8 днів через переїзд, але потім його плани змінюються. Він так само, як і в разі двотижневого відпрацювання, може протягом цих 8 днів відкликати свою заяву про звільнення й продовжити працювати. Таку можливість передбачено в частині другій ст. 38 КЗпП, за якою не можна звільнити працівника за поданою раніше заявою, якщо після закінчення строку попередження про звільнення він не залишив роботи й не вимагає розірвання трудового договору. Винятком є випадок, коли на його місце вже запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. 

Відкликати заяву можна навіть в усній формі, але задля уникнення подальших спорів та непорозумінь краще зробити це письмово. Форми такого документа не встановлено, тож це може бути, наприклад, письмове повідомлення, лист або нова заява.

 

Процедура звільнення за наявності поважної причини

Процедура звільнення за наявності поважної причини не відрізняється від звільнення за власним бажанням з двотижневим попередженням. Працівник подає заяву, вказує строк, у який він хоче звільнитися, і надає документи на підтвердження причини, яка унеможливлює продовження роботи. За наявності підстав працівник може попросити про звільнення навіть у день подання заяви. Тоді цей день буде його останнім робочим днем. Роботодавець не має права відмовити працівникові в його проханні.

Звільнення оформлюють виданням наказу. Вказувати в ньому причину розірвання трудового договору необов’язково, але й не заборонено.

У день звільнення з працівником потрібно провести повний розрахунок (ст. 116 КЗпП) і видати йому трудову книжку. Жодних відтермінувань, навіть у випадку звільнення «день у день», якщо «немає бухгалтера», «не замовили кошти» тощо, законодавство не передбачає.
 

Чи можна скорочувати двотижневий строк,
якщо поважної причини немає або вона не підтверджена

Якщо у працівника немає жодних причин звільнятися без відпрацювання двотижневого строку або він не може чи не хоче підтверджувати наявність причини, з якої в нього не має можливості продовжити роботу, роботодавець може піти назустріч працівникові та звільнити його у строк, про який він просить. 

Законодавство про працю не зобов’язує роботодавця тримати працівника на роботі два тижні після подання заяви. Навпаки — обов’язок попередити керівництво підприємства за два тижні про звільнення покладено на працівника. 

Але сторони трудового договору мають право домовитися про будь-який строк звільнення в межах двотижневого строку. Таку домовленість обов’язково слід зафіксувати письмово. Тобто працівник у заяві вказує день, у який він просить звільнити його за власним бажанням, а роботодавець зазначає ту ж дату в наказі про звільнення.

Майте на увазі: якщо працівник не вказав у заяві строк, у який він просить його звільнити, роботодавець не має права звільняти його до закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення. 

Тому якщо вже прийнято рішення про те, що працівник не відпрацьовуватиме два тижні, зафіксувати його бажання звільнитися раніше спливу двотижневого строку вкрай важливо. Інакше згодом, за наявності трудового спору, суд може поновити працівника на роботі.

 


ПЕРЕДПЛАТА

за найкращими умовами звертайтесь у відділ передплати

0 800 214 008

або заходьте в

МАГАЗИН

«ЗАПИТАННЯ — ВІДПОВІДЬ»

Безкоштовна пряма телефонна лінія для передплатників

0 800 214 009
044 581 57 07

Пн-Пт з 10:00 до 15:00

ДЕМО ДОСТУП