Слід розрізняти вихідні, святкові та неробочі дні. Крім того, окремої уваги потребує ще й така практична ситуація, як перенесення робочих і вихідних днів.
Вихідні дні для працівників підприємств, залежно від виду їх діяльності та характеру організації виробничого процесу, визначені у ст. 67–69 КЗпП, а святкові та неробочі — у ст. 73 КЗпП. Такі дні надаються щотижня кожному працівнику без винятку, незалежно від графіка роботи підприємства.
За п’ятиденного робочого тижня працівникам надаються два вихідних дні на тиждень. Загальним для всіх вихідним є неділя (ст. 67 КЗпП). Другий вихідний день, якщо він не визначений законодавством, встановлюється графіком роботи підприємства, погодженим із профспілковою організацією (профспілковим представником). Як правило, другий вихідний має надаватися підряд із загальним вихідним днем (неділею). На практиці він найчастіше надається в суботу.
За шестиденного робочого тижня працівникам надається один вихідний день на тиждень (ст. 67 КЗпП). Таким днем є неділя. Згідно зі ст. 68 КЗпП на підприємствах, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день (неділю) у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються місцевими радами (детальніше на цю тему див. тут).
На підприємствах, що працюють безперервно, вихідні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності (ст. 69 КЗпП).
Святковими днями згідно зі ст. 73 КЗпП є:
- 1 січня — Новий рік;
- 7 січня і 25 грудня — Різдво Христове;
- 8 березня — Міжнародний жіночий день;
- 1 травня — День праці;
- 9 травня — День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги);
- 28 червня — День Конституції України;
- 24 серпня — День Незалежності України;
- 14 жовтня — День захисника України.
Неробочими вважаються дні релігійних свят, під час яких робота на підприємствах також не проводиться. До них належать:
- Різдво Христове — 7 січня і 25 грудня;
- Пасха (Великдень) — один день (неділя);
- Трійця — один день (неділя).
Крім того, за поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, роботодавці мають надавати особам, які сповідують ці релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят із відпрацюванням за ці дні (детальніше на цю тему див. тут).
У святкові та неробочі дні робота не повинна проводитися незалежно від графіка роботи, за винятком випадків, встановлених законодавством, коли режим роботи відхиляється від звичайного (див. тут).
На практиці досить часто поняття «неробочі дні» плутають із перенесеними днями. Так, якщо святковий або неробочий день (ст. 73 КЗпП) збігається із вихідним, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого (ст. 67 КЗпП). Найчастіше це стається з Пасхою та Трійцею, які завжди припадають на неділю. У такому разі вихідний день з неділі переноситься на наступний після святкового день — понеділок. Тож понеділок вважається звичайним вихідним днем, а не святковим чи неробочим.
Навіщо слід розрізняти вихідні, святкові та неробочі дні?
По-перше, вихідні, святкові та неробочі дні потрібно розрізняти для того, щоб правильно визначити норму тривалості робочого часу на рік. Напередодні святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у ст. 51 КЗпП (яким встановлено скорочений робочий час), скорочується на одну годину як за п’ятиденного, так і за шестиденного робочого тижня (ст. 53 КЗпП).
Норми тривалості робочого часу, які оприлюднювало Мінсоцполітики, а тепер — Мінекономіки, розраховуються за календарем п’ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями в суботу та неділю за однакової тривалості часу роботи за день упродовж робочого тижня та відповідного зменшення тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів на одну годину. Але ці норми є неприйнятними для підприємств, що працюють за шестиденним робочим тижнем, де встановлюються так звані «плаваючі» вихідні дні тощо. Тут зменшення робочого часу на годину слід враховувати в кожному випадку індивідуально. Наприклад, за звичайних умов робота за шестиденного робочого тижня в суботу має тривати не більше 5 год., а у передсвятковий день — 4 год.
Напередодні вихідних днів робота на годину не скорочується. Робота на годину не скорочується також у разі, коли святковому дню передує вихідний. Наприклад, якщо святковий припадає на неділю, то в п’ятницю робота на годину не скорочується.
По-друге, вихідні, святкові та неробочі дні потрібно розрізняти для того, щоб правильно компенсувати роботу в ці дні. Робота у вихідні дні компенсується або подвійною оплатою, або наданням іншого дня відпочинку («або − або»). Робота у святковий день компенсується лише подвійною оплатою і лише за бажанням працівника може надаватися інший день відпочинку (та й то не завжди — див. тут).
Не можна назвати вихідними дні, коли працівники не працюють у зв’язку із запровадженням неповного робочого тижня. Але оскільки працівники відпочивають, то залучення їх до роботи в ці дні також потребує від роботодавця дотримуватися тих же норм, що й у разі залучення до роботи у вихідні дні.