Відповідно до ст. 79 КЗпП та ст. 10 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням із профспілкою (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників.
Під час складання графіків ураховуються особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку, а також інтереси підприємства.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Усі ці норми зберігаються як у мирний, так і у воєнний час.
Водночас у мирний час роботодавець може відмовити працівнику в наданні щорічної відпустки, якщо останній просить надати її поза строками, визначеними графіком відпусток. Та слід мати на увазі, що невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
У період дії воєнного стану роботодавець має право відмовити працівнику в наданні щорічної відпустки, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. Це передбачено ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX.
Отже, під час воєнного стану роботодавець не може відмовити працівникам, які не залучені до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, у наданні щорічної відпустки, якщо передбачено, що вона надається в обов’язковому порядку та у встановлені графіком строки.