Як відомо, за мирного часу у святкові (неробочі) дні (ст. 73 КЗпП) робота не проводиться, а отже, працівники відповідно до законодавства відпочивають. Однак у період дії воєнного стану норми ст. 73 КЗпП не застосовуються (частина шоста ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX, далі — Закон № 2136), а отже, ці дні вважаються звичайними календарними днями, коли працівники виходять на роботу та виконують свої обов’язки.
Нагадаємо, що офіційними святковими (неробочими) днями у 2026 р. вважаються:
- 1 січня - Новий рік;
- 8 березня - Міжнародний жіночий день;
- 12 квітня - Великдень;
- 1 травня - День праці;
- 8 травня - День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років;
- 31 травня - Трійця;
- 28 червня - День Конституції України;
- 15 липня - День Української Державності;
- 24 серпня - День незалежності України;
- 1 жовтня - День захисників і захисниць України;
- 25 грудня - Різдво Христове.
Разом з тим у законодавстві є норми, які дають змогу роботодавцю розглянути можливість оформлення працівникам відпочинку в ці дні. Варіантами можуть бути:
- встановлення додаткових вихідних днів;
- перенесення робочих днів на вихідні;
- надання частини щорічної відпустки або відпустки без збереження заробітної плати.
Встановлення додаткових вихідних днів та перенесення робочих днів на вихідні ініціює сам роботодавець, натомість надати частину щорічної відпустки або відпустки без збереження заробітної плати без прохання працівника роботодавець не може.
Перший варіант передбачає застосування норм ст. 9-1 КЗпП, яка надає можливість підприємствам у межах своїх повноважень і за власний кошт установлювати додаткові порівняно із законодавством трудові та соціально-побутові пільги для працівників. Встановлення додаткових вихідних днів і є цими додатковими пільгами. Тож для їх оформлення потрібно видати наказ, яким доцільно також затвердити оновлену норму тривалості робочого часу. Працівників потрібно ознайомити з цим наказом. У період дії воєнного стану це можна зробити в будь-який альтернативний спосіб або інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником (частина друга ст. 7 Закону № 2136).
Другий варіант надає можливість роботодавцю перенести робочі дні. Це питання врегульоване частиною четвертою ст. 67 КЗпП, але права на таке перенесення не було до кінця 2023 р., коли воно було запроваджене Законом № 2136. Нагадаємо, що до внесених до Закону № 2136 змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22.11.2023 р. № 3494-IX частина четверта ст. 67 КЗпП не застосовувалась, проте на сьогодні законодавством дозволено переносити робочі та вихідні дні. Тобто частина четверта ст. 67 КЗпП у чинній редакції цієї статті може застосовуватись в умовах воєнного стану та не підпадає під обмеження, встановлені частиною шостою ст. 6 Закону № 2136.
Питання перенесення вихідних і робочих днів мають бути визначені в трудовому та/або колективному договорі. Якщо договори не укладені, перенесення вихідних і робочих днів здійснюється за наказом роботодавця, погодженим із профспілкою, а в разі її відсутності — з уповноваженими представниками (представником) працівників.
Третій варіант теж є допустимим, але потребує не просто ознайомлення працівника зі змінами, а надання ним заяви.
Надання частини щорічної відпустки
Зважаючи на те, що щорічні відпустки мають надаватися відповідно до графіка відпусток, відпустка тривалістю один календарний день, зважаючи на практику, надається за заявою працівника. Зауважимо, що щорічну відпустку можна надати і на один день, якщо це не впливає на виробничий процес і роботодавець не проти її надати. Надання такої відпустки оформлюється наказом. Відповідно до частини шостої ст. 79 КЗпП та частини першої ст. 12 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1994 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) на прохання працівника щорічна відпустка може бути поділена на частини за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Також слід зазначити, що в період дії воєнного стану, якщо працівник має більше ніж 24 календарних днів щорічної основної відпустки і за поточний робочий рік вже їх використав, роботодавець може відмовити в наданні решти невикористаних днів. Такі умови передбачені частиною першою ст. 12 Закону № 1236, де зазначено, що в період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.
Надання частини відпустки без збереження заробітної плати
За аналогією з одержанням щорічної відпустки, неоплачувана відпустка надається також за заявою працівника, на підставі якої роботодавець видає наказ.
Задля використання такої відпустки працівник може скористатися правом на її отримання з посиланням на ст. 25, ст. 26 Закону про відпустки, а також ст. 12 Закону № 2136.
Стаття 25 Закону про відпустки передбачає обов’язкове надання неоплачуваної відпустки, якщо працівник має на неї право, як і ст. 12 Закону № 2136. А от ст. 26 Закону про відпустки надає працівнику лише можливість нею скористатися, адже така відпустка надається за згодою сторін.
Зауважимо, що відпустки без збереження заробітної плати також можуть надаватися тривалістю один календарний день.
Відповідно до ст. 25 Закону про відпустки за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку і передбачає більше 20 підстав для цього.
Для отримання відпустки за ст. 12 Закону № 2136 працівник повинен мати статус внутрішньо переміщеної особи або бути особою, яка виїхала за межі території України.
Стаття 26 Закону про відпустки надає працівнику право отримати відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин.