в и т я г
<...>
Право працівників на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці визначається Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим постановою КМУ від 17.11.1997 р. № 1290.
Тренери-викладачі дитячо-юнацької спортивної школи мають право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 18 календарних днів згідно з поз. 35 розділу XVI «Діяльність у сфері організації відпочинку, розваг, культури та спорту» зазначеного вище Списку.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Статтею 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) чітко визначено, що до стажу роботи, який дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються:
1) час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників виробництва, цеху, професії або посади;
2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами або за особливий характер праці;
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Відповідно до п. 6 і 7 Порядку застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого наказом Мінпраці від 30.01.1998 р. № 16, додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівнику на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.
Якщо працівник був на лікарняному, у відпустці без збереження заробітної плати, на навчанні, виконував громадські обов’язки тощо, або певну кількість робочих днів був зайнятий в умовах, передбачених Списком, менше половини тривалості робочого дня, — ці дні не зараховуються до стажу, що дає право на вказану щорічну додаткову відпустку.
Це стосується і працівників, які щоденно працюють на 0,5 ставки, оскільки вони об’єктивно не можуть бути зайняті в умовах, передбачених Списком, не менше половини встановленої тривалості робочого дня.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.
Робота за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій регулюється постановою КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 р. № 245 (далі — Постанова № 245) і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 р. № 43.
Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією, фізичною особою, має право на оплачувану щорічну відпустку, в т. ч. щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці.
Це узгоджується також зі ст. 56 КЗпП, оскільки робота за сумісництвом є одним із різновидів роботи на умовах неповного робочого часу. Частиною 3 цієї статті передбачено, що на умовах неповного робочого часу гарантовано недопущення жодних обмежень обсягу трудових прав працівників.
Однак, встановлюючи права сумісників на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці (ст. 8 Закону про відпустки), слід враховувати вимоги зазначених вище ст. 9 Закону про відпустки та п. 6 і 7 Порядку застосування Списку.
Отже, законодавством передбачено, що відпрацьований час розраховується саме в днях і тривалість щорічної додаткової відпустки конкретного працівника розраховується пропорційно кількості відпрацьованих днів, у які він був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для цієї категорії працівників.
Враховуючи викладене, тренеру-викладачу, який працює за сумісництвом на 0,5 ставки, може надаватися відпустка за особливий характер праці, якщо за встановленим графіком роботи певну кількість днів він зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для цієї категорії працівників. Тривалість щорічної додаткової відпустки конкретного працівника буде залежати саме від кількості відпрацьованих ним таких днів.