Відповідно до п. 2 ст. 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV роботодавець зобов’язаний, зокрема, надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із Законом № 1105 (у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; медичне страхування).
Згідно з абзацом сьомим п. 1 частини першої ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі – Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) є роботодавці (страхувальники) – підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують, зокрема, допомогу по тимчасовій непрацездатності особам, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності.
Нормами частини п’ятої ст. 8 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлюється у розмірі 22 % до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених в абзаці сьомому п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, є, зокрема, сума оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та сума допомоги по тимчасовій непрацездатності (абзац другий п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Джерело: Головне управління ДПС в Одеській області