Робочий час визначається законом або угодою сторін і не може перевищувати 40 годин на тиждень. У період воєнного стану для працівників критичної інфраструктури він може бути збільшений до 60 годин.
Водночас законодавство передбачає можливість встановлення неповного робочого часу – як з ініціативи роботодавця, так і працівника.
Особливо важливо, що для окремих категорій працівників, зокрема осіб з інвалідністю, роботодавець зобов’язаний задовольнити прохання про встановлення неповного робочого часу.
Це може бути як скорочення кількості годин на день, так і кількості робочих днів на тиждень.
Процедура проста: працівник подає заяву, а роботодавець видає наказ. Робота на умовах неповного часу не обмежує трудові права – працівники зберігають право на щорічну відпустку повної тривалості, соціальні виплати, лікарняні, а також відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами.
Таким чином, працівник з інвалідністю II групи має законне право вимагати встановлення неповного робочого часу, і роботодавець зобов’язаний це забезпечити. Це гарантія рівності та захисту прав, яка дозволяє поєднувати трудову діяльність із потребами здоров’я.
ФПУ