Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Додаткова відпустка надається в будь-який час календарного року, незалежно від відпрацьованого часу та часу народження дитини.
Соціальна відпустка не може бути поділена на частини.
Працівник також не втрачає право на соціальну відпустку в році смерті дитини або досягнення нею граничного віку для її надання. Якщо працівник не скористався правом на додаткову відпустку в поточному році, він має право взяти її в наступному. Строків давності за таким видом відпусток не передбачено.
Згідно зі ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Тобто в разі звільнення працівник має право взяти таку відпустку в повному обсязі або отримати грошову компенсацію.