Деякі види праці здатні чинити серйозний негативний вплив на здоров’я людини. У зв’язку з цим для таких категорій громадян державою передбачені пільги та компенсації. Законодавство регулює збереження прав працівників виробництв і контролює їх дотримання роботодавцем. Це стосується також захисту прав працівників, залучених до виконання особливо небезпечних робіт.
Стаття 7 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII регламентує низку пільг і грошових виплат, відповідальність за які покладається на роботодавця, який використовує найманих працівників для виконання шкідливих і небезпечних робіт.
Згідно із зазначеною статтею працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.
Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.
Відповідно до ст. 100 Кодексу законів про працю України на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я встановлюється підвищена оплата праці. Перелік цих робіт визначається Кабінетом Міністрів України.
Пільги та компенсації встановлюються за результатами атестації робочих місць за умовами праці, яка проводиться згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року № 442.
Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору (ст. 5 Закону України «Про охорону праці»). Працівнику не може бути запропонована робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускають осіб за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Алгоритм призначення доплати за умови праці розраховують і встановлюють відповідно до Типового положення про оцінку умов праці на робочих місцях і порядок застосування галузевого переліку робіт, на яких можуть установлюватися доплати робітникам за умови праці, затвердженого чинною в Україні постановою Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 03.10.1986 р. №387/22-78. Їх призначають працівникам, які виконують роботи, вказані в галузевих переліках робіт із шкідливими та важкими (особливо шкідливими та особливо важкими) умовами праці.
Пільги та компенсації встановлюють за результатами атестації робочих місць за умовами праці пропорційно фактично відпрацьованому часу в несприятливих умовах праці, тобто за фактичний час зайнятості працівників на робочому місці зі шкідливими умовами праці (відповідно до пункту 1.7 Типового положення).
Зокрема, до робочого часу включають весь час працівника на робочому місці. До фактично відпрацьованого часу, на який нараховується доплата за шкідливі умови праці, не включається:
- час усіх видів відпусток;
- час, протягом якого працівник хворів;
- час виконання державних і громадянських обов’язків;
- час простоїв, якщо вони офіційно оформлені згідно з законодавством;
- час, коли з виробничих потреб працівника було переведено за наказом керівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором;
- час обідньої перерви, якщо працівник згідно з Правилами внутрішнього трудового розпорядку має можливість використати його на свій розсуд.
Джерело: Східне міжрегіональне управління Держпраці