Україна, яка претендує на роль світового цифрового тигра, змушена натиснути на гальма у реформі, що мала остаточно відправити радянський артефакт — паперову трудову книжку — в архіви історії.
Нагадаємо, що трудові книжки мають бути оцифровані до 10.06.2026 р. Це передбачено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» щодо подовження строку оцифрування трудових книжок» від 05.02.2021 р. № 1217-ІХ.
Проте повномасштабне вторгнення змінило парадигму.
В умовах збройної агресії РФ проти України процес оцифрування зазнав суттєвих ускладнень. Частина роботодавців втратила доступ до архівів або зазнала пошкодження матеріальних носіїв інформації. Підприємства на тимчасово окупованих і деокупованих територіях втратили можливість здійснювати повноцінну кадрову роботу. Багато установ перебувають у стані релокації або призупинили діяльність через воєнні дії. Працівники, які змінили місце проживання, не завжди мають змогу передати оригінали трудових книжок.
Тому виникла об’єктивна необхідність продовження строку внесення відомостей до електронного реєстру.
Новий законопроєкт «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» щодо подовження строку оцифрування трудових книжок» від 27.11.2025 р. № 14257 пропонував продовження строку оцифрування трудових книжок на період дії воєнного стану та 3 роки після його припинення чи скасування.
Щоправда, з ним одразу почалися проблеми.
Спочатку ГНЕУ справедливо зауважило, що пропонована редакція абз. 1 ч. 2 розділу «Прикінцеві положення» викладена в такій редакції, нібито процес оцифрування починається лише з введення воєнного стану. Що зовсім не так, оскільки оцифрування почалося з 2021 року.
Якби закон прийняли у такому вигляді, це могло б стати зачіпкою для недобросовісних чиновників, щоб відмовляти громадянам у підтвердженні чесно заробленого стажу. Крім того, юридична неточність у формулюванні може призвести до оскарження дій Пенсійного фонду щодо записів, внесених у довоєнний період.
Постійне перенесення дедлайнів (навіть об’єктивно обґрунтоване) створює відчуття тимчасовості. Три роки після війни — це амбітний, але, за думку експертів ГНЕУ, можливо, надмірний строк, який фахівці пропонують скоротити.
Чим довше триває період «довантаження» даних, тим складніше ПФУ буде перевіряти їх достовірність, особливо якщо підприємство вже ліквідоване.
До того ж виникає неочевидна прогалина: що робити, якщо книжка оцифрована частково (наприклад, через пошкодження сторінок від обстрілів), а оригінал втрачено? Законопроєкт № 14257 дає час, але не дає механізму «реконструкції» стажу за відсутності паперового носія та закритих архівів на ТОТ.
В умовах українського законодавства єдиним виходом залишається суд, що загрожує системі тисячами однотипних позовів у майбутньому. Тож через 3-5 років ми отримаємо сплеск позовів до ПФУ щодо підтвердження стажу на підставі свідчень свідків, оскільки паперові носії остаточно зникнуть у вогнищі війни.
Наявність проблем із законопроєктом визнали самі депутати.
За словами нардепа Тараса Тарасенка, більшість трудових книжок вже оцифрована. Водночас Т. Тарасенко зазначив, що проблемою залишаються трудові книжки деяких військовослужбовців. Тож розглядається можливість запровадження окремого порядку оцифрування для військових.
Одночасно голова Комітету ВР з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова визнала, що для роботодавців не передбачено відповідальності за неподання, несвоєчасне або неповне подання копій трудових книжок працівників.
1 квітня 2026 року відбулося чергове засідання Комітету соціальної політики та захисту прав ветеранів. Серед розглянутих ініціатив був і законопроєкт від 27.11.2025 р. № 14257. Проте за результатами розгляду законопроєкту Комітет прийняв рішення напрацювати нову редакцію.