Відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337 (далі — Порядок № 337), нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків або в дорозі (на транспортному засобі підприємства чи за дорученням роботодавця), внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю, зокрема, від:
- одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень;
- гострого професійного захворювання (отруєння) та інших отруєнь;
- одержання сонячного або теплового удару;
- опіку;
- обмороження;
- утоплення;
- ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням;
- одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрусу, зсуву, повені, урагану тощо), контакту з представниками тваринного та рослинного світу, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення тощо.
Законом України «Про охорону праці» визначено, що охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Насправді часто мають місце випадки приховування роботодавцем у разі виробничих травм факту настання такого випадку. Мотивацією таких дій є необізнаність працівників із вимогами Порядку № 337, допущення до роботи працівників без оформлення трудового договору, невизнання самими постраждалими факту травмування на виробництві через страх втратити роботу, бажання уникнути відповідальності посадових осіб, які допустили настання нещасного випадку.
Ось саме за таких причин та їм подібних роботодавець вмовляє працівника давати неправдиві свідчення. Відповідно потерпілому надається разова незначна грошова допомога на лікування та винагорода за його згоду щодо нерозголошення обставин та причин травмування і, здавалось, проблему травмування працівника на виробництві обопільно вирішено. Але прозріння постраждалого настає тоді, коли отримана травма дається взнаки і потребує подальшого складного лікування, а роботодавцю до цього вже немає інтересу.
Що ж до фінансових витрат роботодавця в разі допущення нещасного випадку на виробництві, то вони зовсім мінімальні і переважно складають витрати на папір, щоб скласти відповідні акти за результатами проведеного розслідування.
До того ж у разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілому виплачується одноразова страхова виплата та здійснюються щомісячні страхові виплати. За наявності медичних показань потерпілому також надається широкий спектр медико-соціальних послуг. У разі настання нещасного випадку зі смертельним наслідком сім’ї загиблого на виробництві надається фінансова допомога на проведення ритуальних послуг, а також здійснюються страхові виплати по втраті годувальника.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організовувати розслідування та за підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії скласти акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов’язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.
У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.
Джерело: Східне міжрегіональне управління Держпраці