Фахівці Управління Держпраці у Хмельницькій області відповіли на найпоширеніші запитання щодо роботи з нефіксованим робочим часом.
Трудовий договір з нефіксованим робочим часом (ТДНЧ) – це спосіб організації виконання роботи, при якому працівник виконує свої трудові обов’язки періодично тільки у разі потреби за вимогою роботодавця.
При цьому максимальна тривалість роботи не може перевищувати нормальної тривалості — 40 годин на тиждень.
Оплаті підлягає вся фактично виконана працівником робота, але оплата не може бути меншою, ніж за 32 години роботи на місяць.
Працівники з нефіксованим робочим часом мають всі права і гарантії, передбачені трудовим законодавством (в тому числі право на щорічні відпустки, на вихідні дні, на оплату праці у підвищеному розмірі за роботу у нічний час, у вихідні дні, у шкідливих умовах тощо) (ст. 21-1 КЗпП).
Так, виконання роботи на умовах нефіксованого робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ст. 75 КЗпП України).
У разі перевищення нормальної тривалості робочого часу (40 годин на тиждень) оплата відбувається в порядку, передбаченому ст. 106 КЗпП (в подвійному розмірі годинної ставки за кожну годину роботи у надурочний час).
Якщо робота виконується поза межами базових днів та годин, але загальний час роботи працівника не перевищує визначеної договором нормальної тривалості робочого часу, така робота має бути оплачена у розмірі, визначеному у трудовому договорі.
Підстави для припинення трудових відносин визначені ст. 36, 38, 39, 40 і 41 КЗпП, а також у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом можуть встановлюватися додаткові підстави для його припинення, які повинні бути пов'язані із здібностями чи поведінкою працівника або іншими причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру.
Так, укладення трудового договору у письмовому вигляді в разі прийняття на роботу працівника з нефіксованим робочим часом є обов’язковим відповідно до вимог п. 62 частини першої ст. 24 КЗпП України.
Відповідно до частини першої ст. 2 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору.
Таким чином, у період дії воєнного стану письмова форма такого договору не є обов’язковою.
Водночас у разі укладення ТДНЧ у змісті такого договору мають бути присутні умови, які є обов’язковими відповідно до закону:
- спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи, який повинен бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків;
- спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або про відмову від її виконання у випадках, передбачених частиною восьмою цієї статті;
- інтервали, під час яких від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні);
- розмір оплати праці за залучення до роботи поза межами базових днів або годин;
- додаткові підстави для припинення ТДНЧ (за необхідності).
Таким чином, з метою запобігання виникненню трудових спорів рекомендуємо фіксувати вищезгадані умови у письмовій формі.