У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 р. у справі № 487/8206/18 сформульовано висновок щодо правильного застосування положень трудового законодавства, а саме п. 4 частини першої ст. 40 КЗпП (звільнення працівника за прогул) у поєднанні з положеннями частини першої ст. 181 КЗпП (порядок надання відпустки для догляду за дитиною), у контексті обов’язковості для працівника дочекатися наказу роботодавця про таку відпустку для можливості скористатися цією соціальною гарантією.
Велика Палата ВС зазначила, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим із моменту подання працівником належним чином оформленої заяви з долученими до неї відповідними підтвердними документами, а тому незаконним є звільнення за прогул працівника, який належним чином подав таку заяву, тобто повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки для догляду за дитиною та у зв’язку із цим не вийшов на роботу в указану ним дату.
Частиною першою ст. 181 КЗпП визначено саме порядок надання вказаних відпусток, а не права й обов’язки учасників трудових відносин у зазначеному процесі. Для реалізації права на відпустку без збереження заробітної плати працівнику необхідно підтвердити факт хвороби дитини медичним висновком, оформити своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомити про свій намір роботодавця.
У разі дотримання цього порядку працівника вважатимуть таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати. Кадрове оформлення (видання відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов’язано виникнення в працівника права на відпустку.