Колегія суддів Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду (далі — ВС) залишила без задоволення касаційну скаргу засудженого, який був визнаний винуватим у грубому порушенні законодавства про працю. У цій скарзі засуджений вказав, що в його діях відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та другою ст. 172 ККУ, оскільки обов’язковою ознакою їх складу є звільнення з особистих мотивів.
Однак, на його думку, в суді не було доведено, що потерпілий був звільнений саме з особистих мотивів. Скаржник стверджував, що звільнення потерпілого відбувалося через невиконання ним своїх професійних обов’язків. Про це йдеться у постанові ККС ВС у справі № 321/1753/16-к (провадження № 51-3755км19).
Як установили суди, директор ТОВ, будучи посадовою особою, на яку покладено організаційно-розпорядчі та керівні функції, умисно, грубо порушуючи законодавство про працю, усвідомлюючи можливість безпосереднього впливу на особу, з особистих мотивів, зокрема через неприязні стосунки з останнім та бажання влаштувати на звільнене місце свою дружину, тричі незаконно звільняв потерпілого з посади бухгалтера, а суд тричі поновлював його на посаді.
Трьома рішеннями місцевого суду підтверджено, що директор ТОВ протягом менш ніж двох років тричі незаконно звільнив потерпілого із займаної посади. Зокрема, в одному з цих рішень суд установив, що в наказі про звільнення взагалі не було зазначено, який саме проступок бухгалтера став підставою для розірвання трудового договору, укладеного сторонами, а також не було дати його вчинення. Ще одним рішенням встановлено, що звільнення бухгалтера відбулося в той самий день, коли був виданий наказ про його поновлення.
Водночас під час розгляду судами в порядку цивільного судочинства справ, які стосуються незаконного звільнення та поновлення на посаді, не є обов’язковим установлення факту наявності чи відсутності мотиву такого звільнення, в тому числі особистого мотиву, оскільки суди в таких справах повинні лише констатувати законність або ж незаконність звільнення працівника з посади.
Що стосується наявності особистого мотиву в директора ТОВ під час звільнення бухгалтера, то суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що цей мотив підтверджується, окрім показань потерпілого, показаннями допитаних у судовому засіданні свідків і дослідженими документами.
Так, п’ятеро свідків зазначили, що в ТОВ конфлікти виникали винятково між директором та бухгалтером, останній на зборах критикував директора, який, своєю чергою, говорив про те, що бухгалтер не виконує своїх посадових обов’язків, хоча в інших працівників претензій до роботи бухгалтера не було.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що директор ТОВ звільнив бухгалтера з метою влаштувати на його місце свою дружину, яка після звільнення потерпілого і зайняла вакансію. Даних про те, що директор намагався знайти іншого спеціаліста на посаду бухгалтера, матеріали кримінального провадження не містять (директор не звертався до районного центру зайнятості з інформацією про наявну в ТОВ вакантну посаду бухгалтера).
Зважаючи на викладене, висновки судів про наявність у засудженого особистого мотиву під час незаконного звільнення потерпілого з посади бухгалтера є правильними. Отже, ВС погодився із судовими рішеннями місцевого та апеляційного судів щодо винуватості особи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та другою ст. 172 ККУ, яка доведена поза розумним сумнівом, а також визнав доводи, викладені засудженим у касаційній скарзі, безпідставними.