Оксана МАРИНА: «Я завжди виступаю за шанси й нові можливості»

Інтерв'ю

З Оксаною МАРИНОЮ, HR-бізнес-партнером (операційна дирекція компанії «Метінвест»), ми спілкуємося про ситуації, які вплинули на її формування як справжнього HRD, про те, хто такий професіонал у сфері управління персоналом, як зрозуміти, що робота виконується добре та що в ній найважче, про справедливість, виклики особистісного плану та ціну успіху.

Довідково

Оксана Марина здобула вищу освіту в Київському інституті інженерів цивільної авіації (нині Національний авіаційний університет) на факультеті «Автоматика та обчислювальна техніка». Також навчалася в Міжнародному інституті бізнесу і Grant MacEwan College (Канада), курс «Управління людськими ресурсами», Московському відділенні Project Management Institute (USA), курс «Основи управління проектами».

Має понад 25 років професійного досвіду роботи менеджером вищої ланки у великих промислово-торговельних компаніях («Укрзалізниця», «Інтерпайп», «ТЕРРА ФУД», «АСНОВА ХОЛДИНГ», «21 століття», концерн «Нафтовий»).

«Кадровик України»: Яка ситуація зробила Вас справжнім HRD?

Оксана Марина: Я з дуже інтелігентної родини, де «рояль посеред вітальні». До 18 років я боялася потривожити когось, боялася зачепити людську душу, майже уникала людей. Я обрала аерофлот і закінчила Київський інститут інженерів цивільної авіації. Ця сфера була для мене символом свободи, де я можу більше бачити й більше відчувати, ніж усі інші люди, де є перспектива. Я щиро хотіла працювати в аерофлоті й під час навчання в інституті літала бортпровідником. На той момент я зрозуміла, що є щось, що притягує до мене людей, що я можу бути в центрі уваги, легко комунікувати, бути справедливою й вирішувати нестандартні ситуації. На цьому був фокус уваги в роботі, і я зрозуміла, що я це можу.

Після цього я потрапила на шведсько-українське підприємство, яке відкривало перші супермаркети в Україні. Я працювала у відділі кадрів, все ще залишаючись інтелігентною дівчиною, яка боїться говорити людям «ні». До складних зустрічей я довго готувалася і хвилювалася так, що руки вкривалися потом. А ось потім я потрапила в концерн «Нафтовий», куди мене взяли начальником відділу кадрів. Саме там, мені здається, я й визначилася з напрямком розвитку, захотіла стати директором з персоналу і, ймовірно, стала — після того як була змушена звільнити 300 осіб у зв’язку із закриттям бізнесу. Я була в трійці менеджменту компанії (ще залишався фінансовий і генеральний директор), яким було поставлено це завдання. Тоді я зрозуміла — якщо мене обрали, отже, я зможу. За два дні я звільнила всіх цих людей, з якими вчора була нарівні. Не було скандалів, не було істерик. Для кожного я підібрала свої слова. Одна зі звільнених досі моя  подруга.

Вдруге я визначилася в 2000 році. На той момент я працювала у Льва Парцхаладзе (засновника однієї з найбільших українських компаній-девелоперів «XXI століття») на посаді директора з персоналу. Для своєї першої передвиборчої кампанії він обрав мене на роль керівника штабу. Одночасно ми висували одного кандидата у Верховну Раду, трьох кандидатів — у Київську раду і 37 кандидатів — до районних рад. Це було жахливо важко. Ми перемогли. Лев Парцхаладзе покликав мене в політику. Це був жорсткий і знаковий для мене вибір. Але для себе я зрозуміла, що політика — не моя історія. У 2000 році я вирішила бути ремісником, я зрозуміла, що хочу бути людиною, яка заробляє гроші власною працею. Тоді я усвідомлено обрала шлях директора з персоналу.

«Кадровик»: Хто такий професіонал у сфері управління персоналом?

Оксана: Зараз я ціную в директорах з персоналу зрілу емпатію. Якщо я бачу, що HR здатний бачити, чим живе людина, я спокійна. В епоху людиноцентричності це важливо. Свого часу я вселяла жах своїми системними і часом суворими рішеннями. Зараз я хочу робити людей щасливими.

«Кадровик»: Як Ви розумієте, що виконуєте свою роботу добре?

Оксана: Тут два аспекти. Перший — це коли моє власне его задоволене. Наприклад, ти збираєш велику нараду, і коли виходиш з неї, розумієш, що тобі вдалося заразити своєю ідеєю людей, переконати й надихнути їх реалізовувати придумане тобою. Це его, і зовсім без нього, ймовірно, неможливо. Але я б хотіла відсунути його на другий план.

По-друге, зараз для мене важливо розуміти і відчувати, що є однодумці. Чим більше їх в моєму оточенні, тим більше зрозумілі правила гри і обставини при яких ти приймаєш рішення або відробляєш гіпотезу. В цьому випадку для них я зрозуміла на 100% і це істотно скорочує час для непотрібних і не важливих завдань. Для цього кола людей зрозуміло відразу, що якщо ми це робимо, то саме так і не тому, що директивна команда, а саме тому, що люди розуміють рівень моїх стандартів і знака якості у всьому, що я намагаюся робити.

«Кадровик»: Що Ви вважаєте найважчим у своїй роботі сьогодні?

Оксана: Прибрати себе. Тебе бути не повинно, але без тебе бути не може. Це зараз. Але були й інші етапи.

Наприклад, коли я працювала керівником передвиборчого штабу, я навчилася тримати удар і мати витримку. Коли я почувалася загнаною й потрібно було терміново приймати рішення, а в мене його не було або не було сил, я просто закривала очі й давала собі 10 хвилин. Тоді народилася фраза «Крива виведе». Вона працювала. Виділений для себе час і внутрішня тиша підказували зовсім нові ідеї.

В інший час мене підтримувала фраза «Іноді краще відступити, щоб розбігтися й стрибнути». Тоді я на п’яти заводах для 30 тисяч осіб впроваджувала систему грейдів і нову систему оплату праці. Це був непростий період.

Років три тому мене вразила фраза, яку приписують засновнику сім’ї Медічі: «Живи так, щоб тебе покликали». Тобто живи так, щоб стало очевидно, що без тебе ніяк. Я намагаюся дотримуватися цієї ідеї.

«Кадровик»: Як Ви зараз навчаєтеся?

Оксана: Через емоції. Раніше я тривалий час навчалася через научіння. Я прислухалася до знакових людей і вчилася «за образом і подобою». Зараз у мене є якийсь протест проти моралізаторства з боку оточуючих, не хочу запитувати ні в кого поради. Я вважаю за краще вчитися, прислухаючись до своїх емоцій. Якщо життя мені зараз підказує, що потрібно йти праворуч, — я піду туди. Зараз я за те, щоб любов і щирі почуття перекреслили всі канони.

«Кадровик»: Що для Вас справедливість?

Оксана: Справедливість для мене — це можливість відокремлювати головне від другорядного, зерна від полови. Поясню, як це виглядає для мене в житті. Мій син мені сказав: «Мам, у тебе є дивна якість. В один момент ти можеш дуже чітко вказати людині, що вона неправа і ти з нею не згодна в якомусь питанні. Але в інший, відразу після цього, перейти на іншу тему й продовжити розмову легко й невимушено, давши їй зрозуміти, що ти як і раніше добре до неї ставишся». Думаю, цій якості я навчилася в компанії «Інтерпайп». У нас була дуже сильна команда, в якій кожен був лідером, стояв на своєму і хотів довести свою значимість. Переговори завжди проходили дуже емоційно і бурхливо. Але коли ми виходили з кабінету — поверталися до наших глибоко людських якостей, сміялися та йшли разом пити каву.

Тобто для мене справедливість — це бачити головне, а не «залипати» на дрібному й не судити про те, що відбувається, керуючись поверхневими судженнями. А також захищати і вести «своїх».

«Кадровик»: Без чого Ви — не Ви?

Оксана: Можливо, це здасться пишномовним, але я отримала таку відповідь. У цей період життя Оксани Мариної не буде без всепрощення. Якось я стала хотіти розуміти, що означає прощати людей через їх недосконалість. Сьогодні мені хочеться знайти цю якість у собі й дозволяти людям бути такими, якими вони є. І кохання. Без цих якостей мене зараз немає. Давно, напевно, можна так сказати, що мене не було без кар’єри і грошей. Потім — без сім’ї і побутових завдань, пошуку себе. А сьогодні мене немає без всепрощення та любові до людей.

А з боку, напевно, про мене скажуть, що Мариної немає «без стрижня».

 

Бліц-«провокація»

«Кадровик»: У кризовій ситуації: почуття або логіка?

Оксана: Почуття.

«Кадровик»: Якщо стомилися: у люди чи в тишу?

Оксана: У люди. Вони мене перезапускають. Я людина мегаполісу й обожнюю місто. Хоча дуже люблю тишу. Я просто не розумію, як люди можуть жити в будинках за містом. Для мене мегаполіс — це можливість бути частиною чогось більшого. Тому якщо мені потрібно зібратися, якщо мені потрібно перезавантажитися, я йду до своїх людей, я йду у світ.

«Кадровик»: Сучасні керівники: більше про людей чи про гроші?

Оксана: Про людей. Я вірю в казки зі щасливим кінцем.

 

 «Кадровик»: Яку ціну Ви не готові заплатити за успіх?

Оксана: Любов близьких. Можливо, на старті своєї кар’єри, коли я наполегливо йшла вперед, я б так не відповіла. Але зараз — любов близьких.

«Кадровик»: Що ви думаєте про сабатікал[1]?

Оксана: Уперше я почула про це поняття в 2012 році, коли навчалася в Лондоні з двома колегами з Бразилії. Вони розповіли мені, що в їх країні поширена практика тривалого відпочинку, що дає можливість співробітнику відпочити, зайнятися навчанням або своїми проектами. Я б, звичайно, хотіла спробувати такий варіант «перерваної оплачуваної компанією кар’єри», довготривалої відпустки. Я не знаю, як би було, але я б точно спробувала. Тому я не можу робити однозначні висновки — погано це чи добре. Але мені здається, що в людей має бути шанс на перезавантаження. Я завжди виступаю за шанси і нові можливості.

Олександр Кучеренко, директор зі сталого розвитку ДТЕК: З якими викликами особистісного плану ви стикалися, перебуваючи в професії тривалий час?

Оксана: Найбільший виклик, з яким я стикаюся постійно, — це як люди приймають мої рішення. Для мене мої рішення вистраждані й правильні. Але мені також важливо, щоб я була зрозуміла більшості людей, ну або хоча б моїм стейкхолдерам[2]. Також важливо, приймаючи глобальні сильні рішення, не зазнатися й не відірватися від людей, бути екологічною в комунікаціях. Мені здається, що більша частина наших невдалих історій пов’язана із нерозумінням нас оточуючими людьми. Зараз для мене важливо бути зрозумілою. Тому що любов до людей для мене в пріоритеті...

 

Бесіду вела Станіслава Стефановська,

HR-директор First Line Group, майстер-коуч, бізнес-тренер

 

[1] Сабатікал — це оплачувана або частково оплачувана тривала відпустка строком від трьох місяців до одного року з гарантованим збереженням за працівником місця роботи.

 

[2] Стейкхолдер (stakeholder) — поняття, яке описує людину, групу осіб або окремі організації, чиї дії, поведінка або рішення можуть впливати на прибуток компанії та процеси в ній. Стейкхолдерів поділяють на внутрішніх (перебувають всередині організації) і зовнішніх (за межами підприємства).

 

 

ПЕРЕДПЛАТА

за найкращими умовами звертайтесь у відділ передплати

0 800 214 008

або заходьте в

МАГАЗИН

«ЗАПИТАННЯ — ВІДПОВІДЬ»

Безкоштовна пряма телефонна лінія для передплатників

0 800 214 009
044 581 57 07

Пн-Пт з 10:00 до 15:00