Нарахування ЄСВ на виплати після звільнення


◦ Офіційні роз’яснення
◦ Трудовi вiдносини
◦ Звільнення працівників
◦ Облік та оподаткування
◦ ЄСВ

Роз’яснюють фахівці ДПСУ


Чи є базою нарахування ЄСВ компенсація, нарахована роботодавцем працівнику за невикористані щорічні відпустки (основну та додаткову)?

Відповідно до абзацу другого п. 1 частини першої ст. 4 Закону про ЄСВ платниками ЄСВ, зокрема, є підприємства, установи та організації, інші юрособи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з ФОП, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців), у т. ч. філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (далі — роботодавці).

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ визначено, що базою нарахування ЄСВ роботодавцями є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці).

Суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток у розмірах, передбачених законодавством, є базою для нарахування ЄСВ.

Статтею 116 КЗпП визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Підприємство після звільнення працівника не несе обов’язку страхувальника, а відповідно і платника страхових внесків.

Отже, особам, яким після звільнення з роботи нараховано компенсацію за невикористану відпустку, ЄСВ на зазначені суми не нараховується.


Що є базою нарахування ЄСВ для осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або за вимушений прогул?

Відповідно до частини другої ст. 7 Закону про ЄСВ базою нарахування ЄСВ для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, є сума, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Зазначений порядок нарахування ЄСВ поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду — середню заробітну плату за вимушений прогул.

Отже, базою нарахування ЄСВ для осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду середню заробітну плату за вимушений прогул, є сума, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.


Чи є базою нарахування ЄСВ сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, що нарахована працівнику після його звільнення?

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ базою нарахування ЄСВ для роботодавців є суми нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці, та суми винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно з частиною другою ст. 7 Закону про ЄСВ для осіб, які, зокрема, отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, ЄСВ нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Зазначений порядок нарахування ЄСВ поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час.

Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні ЄСВ передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі — Інструкція № 5).

До фонду додаткової заробітної плати входять, зокрема, суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати (пп. 2.2.8 Інструкції № 5).

Отже, суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, що нараховується після звільнення працівника, є базою нарахування ЄСВ.


Чи є базою нарахування ЄСВ сума допомоги по тимчасовій непрацездатності («лікарняні»), нарахована роботодавцем та виплачена працівнику після його звільнення у зв’язку із закінченням строку дії трудового договору, якщо страховий випадок розпочався в день звільнення?

Відповідно до ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення згідно з п. 5 ст. 40 КЗпП).

Згідно зі ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV (далі — Закон № 1105) встановлено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи — громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з п. 2.27 розділу ІІ Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, днем звільнення вважається останній день роботи.

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності (частина перша ст. 31 Закону № 1105).

Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому КМУ (частина друга ст. 22 Закону № 1105).

Порядок нарахування та сплати ЄСВ регулюється виключно Законом про ЄСВ. Відповідно до абзацу сьомого частини першої ст. 4 Закону про ЄСВ платниками ЄСВ є, зокрема, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, та органи, які виплачують допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до законодавства для осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Базою нарахування ЄСВ для платників, зазначених в абзаці сьомому частини першої ст. 4 Закону про ЄСВ, є, зокрема, суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця (абзац другий п. 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ).

Відповідно до п. 10 частини першої ст. 1 Закону про ЄСВ страхувальники — роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону про ЄСВ зобов’язані сплачувати ЄСВ. Застрахована особа — це фізична, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому Законом про ЄСВ порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону про ЄСВ).

Після звільнення працівника підприємство не несе обов’язку страхувальника, а відповідно і платника страхових внесків. Отже, суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, нараховані та виплачені особам після їх звільнення, не є базою нарахування ЄСВ.


Чи є базою нарахування ЄСВ виплачена роботодавцем сума середнього заробітку за час затримки розрахунку в разі звільнення найманого працівника (у т. ч. за рішенням суду)?

Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в ст. 117 КЗпП відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (абзац п’ятий ст. 235 КЗпП).

Згідно з п. 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ базою нарахування ЄСВ для роботодавців — підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, в разі нарахування ЄСВ передбачено Інструкцією № 5.

Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується ЄСВ, затверджено постановою КМУ від 22.12.2010 р. № 1170 (далі — Перелік № 1170). Відповідно до п. 5 розділу I цього Переліку відшкодування, нараховані працівникам за час затримки розрахунку в разі звільнення, не є базою нарахування ЄСВ.

Враховуючи зазначене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку в разі звільнення найманого працівника (у т. ч. за рішенням суду), виплачена роботодавцем, не є базою нарахування ЄСВ.


Яким чином визначається база нарахування ЄСВ на суму доходу у вигляді індексації заробітної плати, нарахованого звільненому працівнику за минулі періоди?

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. 1282-ХІІ (далі — Закон № 1282) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078 (далі — Порядок № 1078).

Об’єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (частина перша ст. 2 Закону № 1282, п. 2 Порядку № 1078).

Згідно з п. 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ базою нарахування ЄСВ для роботодавців, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці.

Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією № 5.

Суми виплат, пов’язаних з індексацією заробітної плати, входять до фонду оплати праці у складі фонду додаткової заробітної плати (пп. 2.2.7 Інструкції № 5) та є об’єктом для нарахування ЄСВ.

Водночас частиною другою ст. 7 Закону про ЄСВ встановлено, що для осіб, які, зокрема, отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Зазначений порядок нарахування єдиного внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час.

Відповідно до частини п’ятої ст. 8 Закону про ЄСВ єдиний внесок для роботодавців встановлюється в розмірі 22 % до визначеної ст. 7 Закону про ЄСВ бази нарахування єдиного внеску. Якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Обчислення єдиного внеску здійснюється щомісяця на підставі бухгалтерських та інших документів, згідно з якими провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону про ЄСВ нараховується єдиний внесок (частина третя ст. 9 Закону про ЄСВ).

Згідно з пп. 2 п. 2 розділу IV Інструкції про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449, якщо нарахування заробітної плати здійснюється за попередній період, зокрема, у зв’язку з уточненням кількості відпрацьованого часу, виявленням помилок, суми нарахованої заробітної плати включаються до заробітної плати того місяця, у якому були здійснені такі нарахування.

Враховуючи викладене, база нарахування ЄСВ на суму доходу у вигляді індексації заробітної плати, нарахованого звільненому працівнику за минулі періоди, визначається шляхом ділення такого доходу на кількість місяців, за які він нарахований, та включення до заробітної плати місяця, в якому були здійснені такі нарахування. Якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, то сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки ЄСВ.


Чи є базою нарахування ЄСВ виплати, нараховані померлому працівнику за період, який закінчується днем його смерті?

Відповідно до абзацу другого п. 1 частини першої ст. 4 Закону про ЄСВ платниками ЄСВ є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою — підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань).

Базою нарахування ЄСВ для зазначених платників відповідно до п. 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичній особі за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Наказ (розпорядження) керівника підприємства про розірвання трудового договору з померлим працівником видається на підставі копії свідоцтва про смерть, в якому зазначено дату смерті працівника. Датою припинення трудових відносин є дата смерті працівника, яка не збігається з датою видання наказу, оскільки оформлення припинення трудових відносин відбувається вже після їх фактичного припинення.

Таким чином, на виплати, нараховані померлому працівнику за період, який закінчується днем його смерті, ЄСВ нараховується та сплачується на загальних підставах.


Запитання — відповіді із Загальнодоступного
інформаційно-довідкового ресурсу ДПСУ (ЗІР)

 

 

ПЕРЕДПЛАТА

за найкращими умовами звертайтесь у відділ передплати

0 800 214 008

або заходьте в

МАГАЗИН

«ЗАПИТАННЯ — ВІДПОВІДЬ»

Безкоштовна пряма телефонна лінія для передплатників

0 800 214 009
044 581 57 07

Пн-Пт з 10:00 до 15:00

ДЕМО ДОСТУП