Трудові спори: КТС чи суд


◦ Трудовi вiдносини
◦ Трудові спори

Під час трудової діяльності між працівниками і роботодавцями можуть виникати непорозуміння та спори, які вирішуються у судовому порядку. Які існують правові механізми їх вирішення в передбаченому законом досудовому порядку? Що таке комісія по трудових спорах та які її повноваження? Чи має право роботодавець проігнорувати рішення цієї комісії? Які випадки сьогодні найчастіше розглядаються українськими судами? Про це — далі в статті


 

Правові основи вирішення трудових спорів 

Як свідчить практика, основною причиною виникнення трудових спорів є порушення роботодавцем чи окремими працівниками законодавства про працю. У деяких випадках порушення норм трудового законодавства з боку роботодавця пов’язані з недоліками в організації праці та виробництва, неритмічною роботою, недотриманням вимог технологічної та виробничої дисципліни тощо. Нормативно-правове регулювання згаданої сфери здійснюється відповідно до ст. 221–233 КЗпП та судової практики. Зокрема, згідно зі ст. 221 КЗпП трудові спори розглядають комісії по трудових спорах (далі — КТС) і районні (міські) суди. 

Варто зауважити, що до такого порядку розгляду трудових спорів, які виникають між працівником і роботодавцем, звертаються незалежно від форми трудового договору. Так, ст. 222 КЗпП передбачено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюються законодавством. Ці норми стосуються спорів, які виникають у зв’язку із застосуванням дисциплінарних стягнень. 

Щодо інших трудових спорів, у яких беруть участь працівники прокуратури, жодних особливостей їх розгляду законодавством не встановлено. Зокрема, ст. 14 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою ВРУ від 06.11.1991 р. № 1796-ХІІ, надає право працівникам прокуратури оскаржити дисциплінарне стягнення Генеральному прокурору в місячний строк з дня ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарного стягнення. Генеральний прокурор приймає рішення за скаргою в 10-денний строк, а в разі проведення перевірки — не пізніше одного місяця з дня надходження скарги.

 

Організовуємо комісію по трудових спорах

Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 осіб (ст. 223 КЗпП). Варто нагадати, що саме трудовому колективу надано право за своїм розсудом вирішувати питання чисельності, складу та строку повноважень КТС. Рішення щодо зазначених питань трудовий колектив приймає на зборах (конференції) відповідно до правил ст. 20 і 21 Закону СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями» від 17.06.1983 р. № 9500-Х. 

Збори вважаються повноважними, якщо на них присутні більше половини загального числа членів колективу, а конференція — в разі присутності не менше двох третин делегатів. Рішення зборів (конференції) про обрання КТС (її членів) приймається більшістю голосів присутніх членів трудового колективу (делегатів конференції). Інші питання порядку обрання КТС вирішуються самими зборами (конференцією) трудового колективу (висування кандидатів у члени КТС, обрання КТС у цілому або проведення голосування щодо кожної кандидатури, відкрите або таємне голосування тощо). 

Комісія по трудових спорах обирає зі свого складу голову, його заступників і секретаря комісії. Однак законодавство не регламентує порядок їх обрання, тому він визначається комісією. За рішенням загальних зборів трудового колективу підприємства можуть бути створені КТС у цехах та інших аналогічних підрозділах. Ці комісії обираються колективами підрозділів і діють на тих же підставах, що й КТС підприємств. У КТС підрозділів можуть розглядатися трудові спори в межах повноважень цих підрозділів.

Зауважимо, що на роботодавця покладається обов’язок організаційно-технічного забезпечення КТС (надання обладнаного приміщення, техніки, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підготовка та видача рішень тощо). Очевидно, що прийняття заяв до КТС може здійснювати призначений роботодавцем працівник, для якого ця робота становитиме частину його трудової функції.  

Згідно зі ст. 224 КЗпП комісія по трудових спорах є обов’язковим первинним органом із розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, за винятком спорів, зазначених у ст. 222, 232 КЗпП. Однак працівник має право вибору: звернутися із заявою про вирішення трудового спору до КТС або безпосередньо до суду. Цей висновок підтверджено й постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 р. № 9 (далі — Постанова № 9), якою встановлено, що суд не має права відмовити особі в прийнятті її позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті у встановленому законом досудовому порядку.

Однак варто нагадати, що практика ніколи не йшла шляхом пред’явлення вимог суворого виконання працівником обов’язку вжити заходів щодо безпосереднього врегулювання спору, що виник. Не пред’являлися й вимоги надати докази вжиття заходів з метою безпосереднього врегулювання розбіжностей між працівниками і власником.

Зауважимо, що визнаючи КТС повноважними розглядати всі трудові спори, за винятками (ст. 224 КЗпП), закон надає право звернутися із заявою до КТС лише працівникові (ст. 225 КЗпП). Роботодавець такого права не має, оскільки він наділений щодо працівника владними повноваженнями, тобто має можливість захистити свої права, порушені працівником, власними діями.

 

Класифікація трудових спорів

Які ж непорозуміння виникають між працівником і роботодавцем? Йдеться про розбіжності, які постають між ними щодо встановлення умов праці, укладення трудового договору, застосування норм трудового законодавства, вирішення яких передано на розгляд компетентного органу, уповноваженого державою приймати обов’язкові для сторін рішення. Саме це формує таку правову дефініцію, як трудовий спір.

Зокрема, трудовий спір, що виникає між окремим працівником і роботодавцем, іменується індивідуальним. Трудові спори, які виникають між групами працівників, трудовими колективами підприємства, з одного боку, і роботодавцем, з другого, називаються колективними.

Класифікацію трудових спорів можна провести за іншими критеріями, залежно від предмету спору чи характеру відносин. Йдеться про спори за:

  • ознакою підвідомчості, залежності від порядку вирішення спору — в КТС, у судовому порядку або в особливому порядку, визначеному спеціальними нормами законодавства;
  • видом правовідносин, з яких виник спір. Зазвичай спір виникає з трудових правовідносин, проте може виникати і з інших, наприклад процесуальних, цивільних правовідносин, зокрема, в разі визнання цивільно-правового договору трудовим;
  • суб’єктом, що заявив про порушення свого права. Тут часто особою, яка заявляє про порушення своїх трудових прав, є працівник, хоча такою особою може бути й підприємство — сторона трудового договору;
  • характером та предметом спору. Йдеться про спори щодо застосування норм трудового законодавства; колективного та трудового договору; спори про встановлення нових умов праці, не врегульованих законодавством або іншими нормативними актами; спори, пов’язані з відмовою у прийнятті на роботу; 
  • причинами виникнення спору та деякими іншими критеріями. Йдеться про спори, наприклад, пов’язані з причинами виникнення трудових конфліктів, які можуть мати як суб’єктивний (відсутність знань законодавства у працівників і керівників підприємств), так і об’єктивний характер (колізії норм права, недостатнє фінансування бюджетних організацій, що призводить до невиплати заробітної плати працівникам тощо).

Варто звернути увагу, що для кожної групи трудових спорів встановлена певна процедура розгляду і відповідний орган, уповноважений державою розглядати цей спір. У пригоді стають норми п. 8 Постанови № 9. У ньому йдеться, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не має права відмовити особі у прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Стаття 55 Конституції України гарантує кожній людині право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує. 

Якщо розбіжності не було врегульовано працівником під час безпосередніх переговорів із роботодавцем, вони можуть стати предметом вирішення органів по розгляду трудових спорів. Органи, які розглядають трудові спори, мають не тільки поновити порушене право працівника, а й вжити заходів щодо усунення причин, які породжують трудові спори. Щодо посадових осіб, які порушують права працівників, у необхідних випадках можуть застосовуватися заходи для притягнення їх до відповідальності, передбаченої законодавством. Встановлений законодавством порядок розгляду трудових спорів не виключає для працівників можливості оскаржити дії роботодавця до інших органів. 

 

Строки звернення до комісії по трудових спорах 

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за позовними заявами працівників та спори про відмову у прийнятті на роботу (ст. 232 КЗпП).

Отже, у згаданих вище судах розглядаються трудові спори за позовними заявами:

  • працівників підприємств, де КТС не обираються;
  • працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати та формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій ст. 221 і ст. 222 КЗпП;
  • керівника підприємства (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, його заступників, а також службових осіб податкових органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів, у сфері державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій ст. 221 і ст. 222 КЗпП;
  • роботодавця про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству;
  • працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до законодавства попередньо було вирішено роботодавцем і профспілкою підприємства в межах наданих їм прав;
  • працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи.

Також у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються спори про відмову у прийнятті на роботу:

  • працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства;
  • молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і направлені на роботу на підприємство;
  • вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину з інвалідністю, а одиноких матерів (батьків) — за наявності дитини віком до 14 років;
  • виборних осіб після закінчення строку повноважень;
  • працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;
  • інших осіб, з якими роботодавець відповідно до законодавства зобов’язаний укласти трудовий договір.

У які ж строки працівник може звернутися з позовною заявою до суду? Незважаючи на те, що в трудовому законодавстві не вживається термін «позовна давність», за загальним правилом ст. 225 КЗпП, такий строк становить три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. На це звертається увага в офіційному тлумаченні положення частини першої ст. 233 в Рішенні Конституційного Суду від 22.02.2012 р. № 4-рп/2012. Для звернення до КТС також встановлено тримісячний строк. Вимоги працівників про виплату належної їм зарплати можуть пред’являтися в суді без обмеження строком.

Строк для звернення до КТС (до суду) за захистом трудових прав обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Якщо працівник не дізнався про порушення свого права, то перебіг строку для звернення за захистом права не розпочинався. 

Частиною другою ст. 225 КЗпП передбачено, що в разі пропуску з поважних причин установленого строку КТС може його поновити. При цьому наголошується на наявності та вивченні саме поважних причин пропуску строку. Такими повинні безумовно визнаватися причини, які відповідно до ст. 263 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV є підставою для зупинення строку позовної давності. Наприклад, усне визнання роботодавцем боргу перед працівником, обіцянка усунути порушення суб’єктивного трудового права працівника також може бути підставою для поновлення строку для захисту порушеного  трудового права працівника.

Наголосимо на обов’язковості реєстрації заяви працівника, що надійшла до КТС. Адже відповідно до частини шостої ст. 223 КЗпП облік і зберігання заяв працівників у КТС повинен вести роботодавець, на нього може бути покладений і обов’язок прийняття заяв. 

 

Порядок розгляду трудових спорів

Порядок і строки розгляду трудового спору в КТС регулюється нормами ст. 226 КЗпП. У частині першій цієї статті йдеться, що КТС має розглянути трудовий спір у 10-денний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, та представників роботодавця. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. 

На засіданні КТС за бажанням працівника від його імені може виступати представник профспілки або інша особа, в тому числі адвокат. Оскільки законодавство не встановлює будь-яких вимог щодо оформлення повноважень особи, яка виступає від імені працівника в КТС, вони можуть бути оформлені дорученням, іншим письмовим документом, який дозволяє встановити факт надання такого повноваження. Працівник може підтвердити повноваження такої особи також письмово або усною заявою в засіданні КТС. Тобто законодавство не перешкоджає застосуванню будь-якої форми, яка дозволяє КТС переконатися в тому, що надання повноважень мало місце. 

Статтею 226 КЗпП передбачено, що в разі нез’явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. У разі повторного нез’явлення працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Окрім цього, КТС має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника необхідні розрахунки та документи.

Засідання КТС вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів. Працівник і роботодавець мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії, що вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід. 

Зауважимо, що процедура розгляду трудового спору в КТС законодавством детально не врегульована. Встановлено лише, що комісія має право викликати на засідання свідків (які жодної відповідальності за неявку на засідання, відмову від дачі показань, дачу неправдивих показань не несуть), доручити спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника пред’явлення необхідних розрахунків і документів. Передбачається також ведення протоколів засідання КТС, які підписуються головою комісії (його заступником) і секретарем.

Комісія приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні (ст. 227 КЗпП). Наприклад, якщо до складу КТС обрано 9 осіб, мінімальна кількість членів комісії, за участю яких вона правомочна приймати рішення (кворум), становить 6 осіб. Для прийняття рішення в цьому випадку необхідно, щоб за нього проголосувало не менше 4 осіб. У протокол вноситься запис про прийняття рішення. Саме ж рішення КТС оформлюється у вигляді окремого документа, вимоги до якого викладені в частині другій ст. 227 КЗпП. Нагадаємо, що порушення строку вручення працівникові (заявникові) копії рішення КТС відсуває початок перебігу строку на оскарження працівником чи роботодавцем рішення комісії.

 

Оскарження рішення КТС, строк та порядок його виконання 

У разі незгоди з рішенням КТС працівник чи роботодавець можуть оскаржити його до суду в 10-денний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії (ст. 228 КЗпП). Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Якщо ж строк, протягом якого могло бути оскаржене рішення КТС, пропущений без поважної причини, то рішення комісії залишається в силі, а заява про його перегляд не розглядається. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. Якщо строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення КТС. Крім того, як випливає з п. 2 ст. 231 КЗпП, заяву до суду про скасування рішення КТС має право подати і прокурор.

Слід звернути увагу, що протягом трьох днів після спливання 10-денного строку на оскарження рішення КТС воно повинне бути виконано (ст. 229 КЗпП). Якщо рішення комісії оскаржене до суду, воно не підлягає виконанню до винесення судом рішення про залишення в силі рішення КТС і набуття законної сили цим рішенням, зрозуміло, якщо суд його не скасує. Рішення про поновлення на роботі, прийняте КТС у зв’язку з незаконним переведенням працівника на іншу роботу, підлягає негайному виконанню, на що звертається увага у частині п’ятій ст. 235 КЗпП. Як визначено нормами ст. 230 КЗпП, за невиконання роботодавцем рішення КТС у строки, встановлені ст. 229 КЗпП і частиною п’ятою ст. 235 КЗпП, застосування санкцій щодо роботодавця не передбачено, однак працівникові надано право вимагати примусового виконання рішення КТС.   

Наступного дня після закінчення строку добровільного виконання рішення КТС, якщо власник не оскаржив це рішення і не виконав його, працівник має право вимагати видачі йому посвідчення, що має силу виконавчого листа і є підставою для примусового виконання рішення КТС. Оскільки посвідчення має бути підписане головою або заступником голови КТС, до них і слід звертатися з проханням про його видачу, якщо тільки ця робота не доручена комусь із працівників підприємства в порядку виконання обов’язку щодо організаційно-технічного забезпечення КТС (частина шоста ст. 223 КЗпП). Таке посвідчення на примусове виконання рішення КТС має бути належно оформлене, підписане головою КТС або його заступником і скріплене печаткою комісії. Посвідчення за змістом має відповідати вимогам, зазначеним у частині другій ст. 230 КЗпП і ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі — Закон № 1404).

Варто також нагадати, що працівник має право пред’являти посвідчення до державної виконавчої служби протягом трьох місяців. Що характерно, частиною другою ст. 230 КЗпП не встановлено, з якого дня обчислюється цей тримісячний строк. Але зважаючи на норми частини другої ст. 12 Закону № 1404, цей строк встановлюється для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню — з наступного дня після його прийняття. Тобто зазначений у частині першій ст. 12 Закону № 1404 тримісячний строк слід відлічувати з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення КТС. Якщо строк пред’явлення посвідчення КТС для примусового виконання пропущено, то згідно з нормами частини шостої ст. 12 Закону № 1404 стягувач, який пропустив строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. 


ПЕРЕДПЛАТА

за найкращими умовами звертайтесь у відділ передплати

0 800 214 008

або заходьте в

МАГАЗИН

«ЗАПИТАННЯ — ВІДПОВІДЬ»

Безкоштовна пряма телефонна лінія для передплатників

0 800 214 009
044 581 57 07

Пн-Пт з 10:00 до 15:00

ДЕМО ДОСТУП