Звільнення в разі припинення повноважень посадових осіб (п. 5 ст. 41 КЗпП)


Норма щодо звільнення у зв’язку з припиненням повноважень посадових осіб набула чинності 01.06.2014 р. На сьогодні вона викликає багато запитань щодо її практичної реалізації, які пов’язані із законодавчою невизначеністю, що не дає змоги чітко встановити, які категорії персоналу належать до поняття «посадові особи», а також за яких умов трудові відносини з ними можуть припинятися на цій підставі

У роз’ясненні Державної інспекції України з питань праці від 24.07.2014 р. зазначається, що відповідно до ст. 2 Закону № 889 посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. У ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-ІІІ зазначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Також Держпраці вважає, що поняття «посадова особа» та «службова особа» є синонімічними.

У примітці до ст. 364 ККУ визначено, що службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації.

Службова особа наділена певним обсягом повноважень і в їх межах має право вчиняти дії, що породжують, змінюють або припиняють конкретні правовідносини (наприклад, право прийняття та звільнення працівників, застосування дисциплінарних чи адміністративних стягнень тощо).

Також відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 р. № 5 коло осіб, охоплене поняттям «посадова (службова) особа», широке (до нього ВСУ відносить не лише перших керівників підприємств та їх заступників, а й начальників цехів, відділів, а також майстрів, бригадирів тощо) і не обмежується формою власності або видом суб’єкта господарювання.

Так, ВСУ зазначає, що під час вирішення питання, чи є та або інша особа службовою, слід керуватися правилами, викладеними в п. 1 і 2 примітки до ст. 364 ККУ. Тобто це особи, які обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах, організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків чи адміністративно-господарських функцій.

 

Організаційно-розпорядчі обов’язки — це обов’язки зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідувачі відділів, лабораторій, кафедр), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

 
 
Адміністративно-господарські обов’язки — це обов’язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є в начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідувачів складів, магазинів, майстерень, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.


На думку ВСУ, «особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням». Такої думки дотримується Мінсоцполітки в листі від 31.07.2014 р. № 8475/0/14-14/06, згідно з яким «незважаючи на те, що норми змін, що торкнулися сфер трудового та цивільного права, спрямовані насамперед на поліпшення інвестиційного клімату в Україні, вони можуть поширюватися на підприємства, установи та організації будь-якої форми власності». 

У судовій практиці існують дві протилежні думки щодо практичної реалізації п. 5 ст. 41 КЗпП. Деякі судді доходять висновку про те, що з аналізу п. 5 та положень ст. 41 КЗпП у цілому не вбачається винятків щодо сфери застосування цієї норми, законодавцем також не вказано жодних додаткових умов та обставин для її використання. Метою введення вказаних положень до КЗпП було надання власникам (керівникам) можливості звільнення посадових осіб на підставі їхнього волевиявлення без будь-яких інших формальних підстав, у т. ч. незалежно від наявності чи відсутності вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших результатів. Також немає обмежень щодо категорії посадових осіб, з якими може бути розірвано трудовий договір.

Інша думка стосується досить обмежених можливостей застосування зазначеної норми. Вона базується на тому, що метою ухвалення Закону № 1255 був захист прав інвесторів, тому коло осіб, якого він стосується, має визначатися винятково частиною другою ст. 89 ГКУ (голова і члени наглядової ради товариства, голова ревізійної комісії тощо), а певні умови, за яких може здійснюватися звільнення за п. 5 ст. 41 КЗпП, мають визначатися в локальних нормативних актах підприємства, трудовому договорі або контракті з працівником.

Отже, грунтуючись на судових рішеннях, складно дійти однозначного висновку про особливості застосування п. 5 ст. 41 КЗпП. Тож рекомендуємо роботодавцям обережно ставитися до використання цієї норми й нагадаємо, що Законом № 1255 також було доповнено ст. 44 КЗпП, згідно з якою в разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ст. 41 КЗпП, звільненому працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Розірвання трудового договору за цією підставою є звільненням з ініціативи власника тому діють обмеження передбачені ч. 3 ст. 40 та щодо звільнення захищених категорій співробітників

 

ПЕРЕДПЛАТА

за найкращими умовами звертайтесь у відділ передплати

0 800 214 008

або заходьте в

МАГАЗИН

«ЗАПИТАННЯ — ВІДПОВІДЬ»

Безкоштовна пряма телефонна лінія для передплатників

0 800 214 009
044 581 57 07

Пн-Пт з 10:00 до 15:00

ДЕМО ДОСТУП