Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 07.02.2024 р. у справі № 279/6/24 (провадження № 2-а/279/10/24) щодо накладення адміністративного стягнення після спливу двох місяців з дня вчинення та виявлення правопорушення
Обставини справи. 08.12.2023 р. тимчасово виконуючим обов’язки начальника Коростенського РТЦК та СП м. Коростеня підполковником Савчук І. М. винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення № 1/144 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП та накладання стягнення у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400,00 грн за те, що він не прибув 11.08.2023 р. до Коростенського РТЦК та СП, про поважні причини неприбуття не повідомив, чим порушив вимоги ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» під час дії особливого періоду.
Обґрунтування Суду. Згідно з п. 7 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Отже, оскільки на час ухвалення оскаржуваної постанови спливли строки притягнення до адміністративної відповідальності, встановлені ч. 1 ст. 38 КУпАП, то відповідачем протиправно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
З урахуванням наведеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки вимога про закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення задоволенню не підлягає, оскільки суд розглядаючи спір у порядку адміністративного судочинства не вправі перебирати на себе повноваження з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідного органу та виносити одну з постанов, визначених ст. 284 КУпАП замість вказаного суб`єкта владних повноважень, що виключатиме втручання суду у дискреційні повноваження останнього. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові від 16.07.2018 р. у справі № 214/2517/17.
Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися тут.
Постанова П’ятого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 р. у справі № 523/18383/23 щодо притягнення до відповідальності за неповідомлення про зміну даних
Обставини справи. 03.10.2023 р. ОСОБА_1 звернулася до Суворовського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Одеси із заявою за № 116, в якій просила видати військовий квиток у зв’язку із досягненням 27-річного віку, повідомила про зміну облікових даних із наданням відповідних документів
За результатом опрацювання заяви та представлених заявником матеріалів, їх перевірки та опитування заявника 03.10.2023 р. головним спеціалістом ВВО і БССЗ Суворовського РТЦК та СП м. Одеси Самоляк Л. О. складено протокол за № 425 про вчинення ОСОБА_1 (військове звання солдат запасу), ІНФОРМАЦІЯ_1, адміністративного правопорушення, відповідальність за яке настає за частиною 2 ст. 210 КУпАП.
Зазначеним протоколом зафіксовано порушення позивачем вимог частини 5 статті 33 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних та резервістів» від 30.12.2022 р. № 1487 (пп. 8 п. 1 додатка 2), що відобразилося у порушенні правил військового обліку в особливий період, а саме не повідомленні про зміну сімейного стану (одруження, розірвання шлюбу, одруження), народження дитини та здобуття кваліфікації бакалавра і магістра.
Обґрунтування Суду. Адміністративне стягнення накладено на позивача 13.10.2023 р., тобто в межах двох місяців з дня виявлення 03.10.2023 р. правопорушення і в межах строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Разом з цим апеляційний суд враховує, що оспорюване правопорушення пов’язано із не виконанням позивачем правил військового обліку та наявністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 ст. 210 КУпАП. Обставини правопорушення належним чином зафіксовано як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і в описовій частині оспорюваної постанови. Зокрема, у цих матеріалах наводяться норми законодавства, недотримання яких призвело до адміністративного правопорушення та відповідні наслідки у вигляді відповідальності за частиною 2 ст. 210 КУпАП. Позивачу достеменно відомі обставини справи та підстави виникнення цих правовідносин.
Отже, на переконання апеляційного суду, посилання у постановочній частині оспорюваного рішення відповідача на ст. 210-1 КУпАП є суто технічною помилкою, яка не створює безумовних підстав для скасування постанови відповідача. Одночасно з наведеним слід враховувати, що ця технічна описка на міру відповідальності не вплинула та адміністративне стягнення до позивача застосовано з урахуванням встановлених обставин про порушення правил військового обліку, встановлення наявності в діях позивача складу правопорушення за частиною 2 ст. 210 КУпАП та в межах санкції, передбаченої частиною 2 ст. 210 КУпАП.
Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися за тут.
Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12.02.2024 р. у справі № 468/50/24 (провадження № 2-а/468/12/24) щодо надсилання повідомлень через месенджер "Вайбер" від ТЦК та СП
Обставини справи. 24.01.2024 р. від відповідача Баштанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, оскільки позивач на виклик за повісткою на 23.11.2023 р. не з’явився, причин свого неприбуття не повідомив. ОСОБА_1 не повідомляв про місце свого перебування та лише 14.11.2023 р. до РТЦК та СП надійшло повідомлення з його попереднього місця роботи про те, що він звільнений. Копія складеного щодо позивача протоколу про адміністративне правопорушення була направлена позивачу за місцем його нинішньої роботи. 28.11.2023 р. відповідачу надійшло підтвердження про вручення позивачу копії протоколу. На розгляд справи 05.12.2023 р. позивач не з’явився, у зв’язку з чим справа була розглянута за його відсутності. При цьому позивач за вказаним в тексті позовної заяви його номером телефону через месенджер "Вайбер" отримав повідомлення про необхідність явки до РТЦК та СП, аналогічно його повідомляли про розгляд справи на 05.12.2023 р.
Обґрунтування Суду. Що ж стосується наданих відповідачем скрінів повідомлень у мобільному застосунку, відповідно до яких на вказаний у тексті позову ОСОБА_1 номер мобільного телефону направлялись повідомлення про час та місце розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, то аналогічно як і з врученням повісток військовозобов’язаним, ст. 277-2 КУпАП передбачає повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, повісткою, яка має бути врученою особі, натомість направлення повідомлення в месенджері не прирівнюється законом до вручення повістки, по-третє, суду не надані докази того, що сам ОСОБА_1 заявив такий номер телефону як спосіб офіційної його комунікації з РТЦК та СП.
За комплексу, вказаного вище, позивач належним чином не був повідомлений про час та місце розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, тобто був обмежений в праві брати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо нього, що відповідно до процитованих вище висновків Верховного Суду є безумовною підставою для скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки при такому розгляді без доказів належного повідомлення особи порушуються положення ст. 268, 278 КУпАП та ч. 2 ст. 2 КАС України.
Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися тут.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.02.2024 р. у справі № 202/21412/23 (провадження № 2-а/202/34/2024) щодо виїзду з місця проживання у воєнний час без дозволу керівника ТЦК та СП
Обставини справи. У постанові зазначено, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 ст. 210-1 КУпАП, а саме будучи зареєстрованим та таким, що фактично проживає у м. Дніпрі, перебував у м. Чернівці без дозволу керівника ТЦК та СП, в котрому перебуває на військовому обліку, на виїзд з місця проживання у воєнний час.
Обґрунтування Суду. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування – житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об’єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Аналіз зазначених законодавчих норм свідчить про те, що ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» встановлює заборону у воєнний час виїзду призовників, військовозобов’язаних та резервістів без дозволу керівника відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з місця проживання саме в розумінні зміни місця проживання.
Таким чином, законодавством встановлено заборону на зміну місця проживання без дозволу керівника ТЦК та СП, а не заборону на пересування територією України.
Належних і допустимих доказів того, що позивач ОСОБА_1, приїхавши до Чернівецької області, змінив своє постійне місце проживання, на що не мав дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідачем до суду першої інстанції не надано.
Як встановлено, ОСОБА_1 перебував у м. Чернівці у робочому відрядженні. Проте відповідач на це питання не звернув уваги.
Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися тут.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14.02.2024 р. у справі № 727/606/24 (провадження № 2-а/727/15/24) щодо строків притягнення до відповідальності
Відповідно до ч. 1 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а в разі триваючого правопорушення – не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою про адміністративне правопорушення серії ЧМТЦК № 15 від 08.01.2024 р. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП у зв’язку з його неявкою 16.01.2023 р. до Чернівецького МТЦК та СП за викликом.
Враховуючи те, що сам відповідач безпосередньо здійснював виклик ОСОБА_1 на 09 год. 00 хв. 16 січня 2023 р., а позивач не з’явився за вказаним викликом до Чернівецького МТЦК та СП, у зв’язку з чим відповідач був безпосередньо обізнаний про таку неявку, то 16 січня 2023 р. є датою вчинення адміністративного правопорушення та датою його виявлення.
Оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення ЧМТЦК № 15 була складена 08 січня 2024 р., тобто поза межами строку накладення адміністративного стягнення, встановленого ч. 1 ст. 38 КУпАП.
Наведений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, зробленим в постанові від 17.07.2019 р. у справі № 601/952/16.
Наведені вище обставини є підставою для визнання протиправною постанови про накладення адміністративного стягнення ЧМТЦК № 15 від 08 січня 2024 р., винесеної начальником Чернівецького МТЦК та СП Бриль О. В. щодо ОСОБА_1 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП та її скасування, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися тут.