У кінці квітня — на початку травня у ЗМІ активно поширювалася новина, що Верховна Рада України ухвалила закон, що дозволяє звільняти колаборантів. Насправді закон не лише про це. Ним визначено й інші підстави для звільнення працівників, а також встановлено нові правила для роботодавців. Про це — у коментарі.
Отже, 25.04.2024 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо встановлення додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця та деяких інших питань» від 04.06.2024 р. № 3768-ІХ (далі — Закон № 3768). Голова Верховної Ради України 30.04.2024 р. його підписав, і закон було направлено на підпис Президенту, але той повернув його з пропозиціями. Їх було враховано, і 04.06.2024 р. Закон № 3768 ухвалено повторно з пропозиціями Президента.
Закон набере чинності через три місяці з дня його опублікування.
Які статті КЗпП змінено
Законом № 3768 внесено зміни до ст. 40, 43, 46 і 142 КЗпП.
Частину першу ст. 40 КЗпП, що визначає підстави для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, доповнили новими п. 13 і 14 такого змісту:
- набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України (п. 13);
- невиконання працівником правил поведінки на підприємстві, в установі, організації в частині положень, передбачених частиною другою ст. 142 цього Кодексу (п. 14).
Звільнення за новим п. 14 частини першої ст. 40 КЗпП можливе за умови надання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Відповідну підставу внесено в частину першу ст. 43 КЗпП.
Стаття 46 КЗпП визначає випадки, коли роботодавець має право відсторонити працівників від роботи. Тепер це можливо зробити також на час проведення службової перевірки роботодавцем, який віднесений до переліку об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та/або об’єктів чи операторів критичної інфраструктури.
Стаття 142 КЗпП встановлює, що роботодавці повинні мати правила внутрішнього трудового розпорядку. Тепер її доповнено двома новими нормами.
Складовою правил внутрішнього трудового розпорядку можуть бути правила поведінки на підприємстві, в установі, організації, які містять положення, зокрема, про зобов’язання працівників про нерозголошення інформації з обмеженим доступом, зокрема інформації, що становить державну чи комерційну таємницю, а також про умови роботи з конфіденційною інформацією (нова частина друга).
Встановлення правил поведінки на підприємствах, в установах, організаціях, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та/або об’єктах чи операторах критичної інфраструктури, є обов’язковим (нова частина третя).
Розглянемо деякі зі змін детальніше.
Звільнення за п. 13 частини першої ст. 40 КЗпП
Новий п. 13 частини першої ст. 40 КЗпП дає роботодавцю право розірвати трудовий договір за своєю ініціативою в разі набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України.
У розділі І Кримінального кодексу України (далі — ККУ) визначено 11 кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України:
- дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109);
- посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110);
- фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України (ст. 110-2);
- державна зрада (ст. 111);
- колабораційна діяльність (ст. 111-1);
- пособництво державі-агресору (ст. 111-2);
- посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112);
- диверсії (ст. 113);
- шпигунство (ст. 114);
- перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань (ст. 114-1);
- несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення ЗСУ чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 114-2).
Як бачимо, колабораційна діяльність (ст. 111-1 ККУ) — лише одне з кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, що дає роботодавцю право на розірвання трудового договору за своєю ініціативою. Але якщо вже Закон № 3768 «розрекламований» як такий, що дає право звільняти колаборантів, то для загального розуміння, про що йдеться, наведемо деякі складові (всього їх вісім) цього кримінального правопорушення за ст. 111-1 ККУ:
- публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України;
- добровільне зайняття громадянином України посади, не пов’язаної (а також пов’язаної) з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у т. ч. в окупаційній адміністрації держави-агресора;
- організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах та ін.
Роботодавцю необов’язково розбиратися в усіх тонкощах притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Підставою для прийняття ним рішення про розірвання трудового договору буде рішення суду. І тут ми стикаємося з таким «цікавим» моментом.
У ст. 36 КЗпП уже є окрема підстава для припинення трудового договору з працівником у разі набрання законної сили вироком суду, яким його засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи (п. 7). У цьому випадку особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання роботодавцем копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
Припинення трудового договору за п. 7 частини першої ст. 36 КЗпП — норма до застосування обов’язкова і не залежить від бажання роботодавця: «Підставами припинення трудового договору є», а не «підставами припинення трудового договору можуть бути».
Розірвання трудового договору за п. 13 частини першої ст. 40 КЗпП дає роботодавцю право вибору: «Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем…». А можуть і не бути?..
То в роботодавця справді є право вибору? Малоймовірно.
Кримінальна відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України (див. вище), крім як за колабораційну діяльність, передбачає обмеження чи позбавлення волі, що прямо підпадає під дію п. 7 частини першої ст. 36 КЗпП.
Кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність передбачає:
- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
- штраф;
- арешт;
- виправні роботи;
- позбавлення волі, в т. ч. довічно.
Але навіть якщо особу притягнено до відповідальності, що не передбачає позбавлення волі (наприклад, до штрафу чи виправних робіт), покарання передбачає одночасно й позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на певний строк. І це покарання також підпадає під дію п. 7 частини першої ст. 36 КЗпП.
Тому як на практиці застосовувати нову норму — питання, на яке ще треба буде отримати відповідь.
Звільнення за п. 14 частини першої ст. 40 КЗпП
Підставу для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за новим п. 14 частини першої ст. 40 КЗпП слід почати розглядати зі змін, внесених у ст. 142 КЗпП.
Складовою правил внутрішнього трудового розпорядку відтепер можуть бути правила поведінки на підприємстві, в установі, організації, які містять положення, зокрема, про зобов’язання працівників про нерозголошення інформації з обмеженим доступом, зокрема інформації, що становить державну чи комерційну таємницю, а також про умови роботи з конфіденційною інформацією (нова частина друга).
Встановлення правил поведінки на підприємствах, в установах, організаціях, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та/або об’єктах чи операторах критичної інфраструктури є обов’язковим (нова частина третя).
Перелік об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, затверджено однойменною постановою КМУ від 04.04.2015 р. № 83.
Такого ж чіткого переліку об’єктів критичної інфраструктури немає. Постановою КМУ «Деякі питання об’єктів критичної інфраструктури» від 09.10.2020 р. № 1109 затверджено Порядок віднесення об’єктів до критичної інфраструктури, останнім пунктом якого визначено, що відомості про об’єкти критичної інфраструктури, що містяться у секторальних переліках об’єктів критичної інфраструктури, є інформацією з обмеженим доступом, захист якої забезпечується відповідно до вимог законодавства.
Прикладами правил поведінки можуть бути:
- Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, затверджені наказом Національного агентства України з питань державної служби від 05.08.2016 р. № 158;
- Правила етичної поведінки в органах Державної податкової служби, затверджені наказом Державної податкової служби України від 02.09.2019 р. № 52.
Наприклад, останні зі згаданих правил містять таку норму: працівники зобов’язані діяти доброчесно, а саме не розголошувати інформацію, що стала йому (їй) відома у зв’язку з виконанням посадових обов’язків, зокрема персональні дані фізичних осіб, конфіденційну та іншу інформацію з обмеженим доступом, режим якої встановлено Законами України «Про державну таємницю», «Про інформацію», «Про захист персональних даних» та «Про доступ до публічної інформації», крім випадків, установлених законом.
Решта підприємств затверджують правила поведінки за власним бажанням. І багато хто цією можливістю скористається, тому що тепер у трудовому законодавстві фактично узаконюється поняття комерційної таємниці, пов’язані з нею відносини та, найголовніше, відповідальність за її розголошення.
Що таке інформація з обмеженим доступом, інформація, що становить державну чи комерційну таємницю, що є конфіденційною інформацією, можна дізнатися із Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. № 2657-XII (далі — Закон № 2657), Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р. № 2939-VI (далі — Закон № 2939).
Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.
Конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом (ст. 21 Закону № 2657).
Таємна інформація — це інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої ст. 6 Закону № 2939, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству та державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
Відповідно до вимог частини другої ст. 6 Закону № 2939 до службової може належати така інформація, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень та ін.
Про те, що таке комерційна таємниця, дізнаємося з Цивільного кодексу України (ст. 505) та Господарського кодексу України (ст. 36).
Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці (ст. 505 ЦКУ).
За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, передбачено адміністративну (ст. 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення) та кримінальну відповідальність (ст. 231, 232 ККУ).
Однак досі в трудовому законодавстві не було прямої норми, яка б регулювала питання відповідальності працівників за розголошення комерційної таємниці. Правда, певні кроки в цьому напрямку були зроблені із запровадженням (у серпні 2022 р.) трудового договору в умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин (ст. 49-2 КЗпП). Однією з істотних умов такого трудового договору є умови нерозголошення комерційної таємниці, забезпечення захисту інтелектуальної власності та використання об’єктів авторського права (у разі їх використання або створення у процесі трудової діяльності) та відповідальність за їх порушення.
Але загалом питання притягнення працівників до відповідальності за розголошення комерційної таємниці вирішувалося через притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (за ст. 147 КЗпП), що могло мати наслідком і припинення трудових відносин за п. 3 частини першої ст. 40 КЗпП.
У п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. № 4 роз’яснюється, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали, серед іншого, у зв'язку з розголошенням комерційної таємниці. Тому притягнення до матеріальної відповідальності було проблематичним.
Тепер за невиконання працівниками правил поведінки на підприємстві, в установі, організації в частині положень, передбачених частиною другою ст. 142 КЗпП, зокрема за розголошення інформації з обмеженим доступом, до якої можна віднести й комерційну таємницю, роботодавець отримав право звільняти їх за власною ініціативою.