Статтею 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) встановлено, що працівникам можуть надаватися відпустки без збереження зарплати з таких підстав:
- за сімейними обставинами та з інших причин — не більше 30 к. дн. на рік;
- на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або в разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру — без обмеження строку.
Відпустки, що надаються з цих підстав, не враховуються до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
В обох випадках, як бачимо, йдеться про надання відпусток, серед іншого, «з інших причин» та в разі виникнення «надзвичайної ситуації іншого характеру». Перелік цих інших причин у ст. 26 Закону про відпустки не визначено, тому що їх поважність залежить від конкретних обставин, що склалися у працівника. Саме тому такі відпустки надаються за згодою сторін, коли поважність причин виноситься на розсуд сторін трудового договору.
Під ці «інші» причини та ситуації можна підвести й ситуацію зі збільшенням кількості обстрілів того чи іншого міста (району міста). Тому навряд чи можна вести мову про те, що навіть якщо працівнику буде надано відпустку без збереження зарплати у зв’язку з посиленням обстрілів, її слід враховувати до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку.
Водночас Мінсоцполітики в листі від 29.04.2016 р. № 243/13/116-16 роз’яснювало, що встановлення інших видів неоплачених відпусток є порушенням законодавства про працю. Але вже у 2020 р. з’явилася карантинна відпустка, а у 2022 р. — відпустка у зв’язку з воєнним станом[1]…
Тож підприємство може надати відпустку без збереження зарплати працівникам з будь-яких підстав, визначених ст. 26 Закону про відпустки. А у питанні щодо її врахування до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, можна скористатися нормами ст. 9-1 КЗпП.
[1] У лютому 2022 р. після початку повномасштабного вторгнення, але до появи Закону № 2136, одна бухгалтерка запитувала, як їй бути в ситуації: працівник надав заяву з формулюванням «прошу надати відпустку без збереження зарплати до закінчення воєнного стану».