В Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59 (далі — Інструкція № 59), щодо поїздок працівників у відрядження у вихідні дні є такі норми (п. 9–11 розділу І Інструкції № 59):
- якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства;
- якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку;
- якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин.
Норми Інструкції № 59 поширюються лише на підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за бюджетні кошти. Решта підприємств розробляють власні положення / інструкції про відрядження (в т. ч. беручи за основу Інструкцію № 59).
Але Інструкція № 59 — не закон. Статтею 72 КЗпП встановлено, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП.
Якщо хтось вважає, що вибуття у відрядження чи повернення з нього не є залученням до роботи у вихідний, то чому працівник не відпочиває?