Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є.В. (судді-доповідача), Бурлакова С.Ю., Зайцева А.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стоматологія",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стоматологія" на постанову Волинського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А., Карпук А.К.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стоматологія" (далі - ТОВ "Стоматологія") про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що наказом відповідача від 25 березня 2019 N 3-19к її звільнено із посади касира-реєстратора ТОВ "Стоматологія" у зв'язку зі скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивачка вказує, що в обґрунтування підстави її звільнення відповідачем покладено наказ N 1 про скорочення штату працівників від 16 січня 2019 року та протокол загальних зборів учасників товариства від 16 січня 2019 року N 1/2.
Проте, будь-якої інформації щодо обставин скорочення штату та (або) чисельності працюючих, а також прийняття відповідного рішення вищим органом управління товариства та видачі відповідного наказу про скорочення штату в порядку і спосіб, визначений трудовим законодавством, їй не повідомлялось.
Позивачка вважає, що її звільнення з роботи відбулось з чисельними грубими порушеннями законодавства про працю, що є підставою для поновлення її на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також позивач зазначає, про те, що вказане звільнення спричинило їй психологічну травму.
З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати неправомірним та скасувати наказ про її звільнення, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 20 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2019 року в позові відмовлено.
Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості.
Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2019 року в даній справі скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано наказ ТОВ "Стоматологія" від 25 березня 2019 року N 3-19к, поновлено ОСОБА_1 з 26 березня 2019 року на посаді касира-реєстратора у ТОВ "Стоматологія".
Стягнуто з ТОВ "Стоматологія" на користь ОСОБА_1 36 288,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 березня 2019 року по 04 лютого 2020 року та 1 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звільнення позивачки відбулося із порушенням норм трудового законодавства, у зв'язку із чим наказ про її звільнення підлягає скасуванню із поновленням на попередній посаді з 26 березня 2019 року - наступного дня після звільнення. Також підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 березня 2019 року по 04 лютого 2020 року - дату ухвалення судового рішення - у розмірі 36 288,00 грн. При цьому апеляційний суд вказав, що незаконне звільнення з роботи призвело до моральних страждань позивачки, які виразилися у порушенні її психологічного та душевного стану, необхідності докладати значних зусиль для організації свого життя, у зв'язку з чим, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення її у розмірі 1 000,00 грн.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У березні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ТОВ "Стоматологія" засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга на постанову Волинського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнених касаційних вимог від 08 квітня 2020 року, просило суд оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
13 травня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Стоматологія", в якому представник позивача просить суд у задоволенні касаційної скарги відповідача відмовити, постанову апеляційного суду залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
08 травня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що 15 вересня 2003 року позивачка була прийнята на роботу до ТОВ "Стоматологія" на посаду касира-реєстратора. У штатному розписі товариства на 2018 рік було передбачено 1,5 посади касира-реєстратора, на яких працювало дві особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - по 0,75 посади кожна.
16 січня 2019 року загальними зборами ТОВ "Стоматологія" прийнято рішення про скорочення штату працівників, що підтверджується протоколом від 16 січня 2019 року N 1/2. При цьому вирішено скоротити 0,5 ставки касира-реєстратора.
В подальшому, на підставі рішення зборів, директором ТОВ "Стоматологія" видано наказ від 16 січня 2019 року "Про скорочення штату працівників", згідно якого внесено зміни до штатного розпису товариства з 18 березня 2019 року, скоротивши 0,5 посади касира-реєстратора.
Наказом ТОВ "Стоматологія" від 25 березня 2019 року N 3-19к ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади касира-реєстратора у зв'язку із скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно статті 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік (частини перша, друга статті 235 КЗпП України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі N 6-3048 цс 15.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі N 6-40цс15.
Судом встановлено, що під час прийняття рішення про звільнення позивача, у відповідача на 1,5 посаді касира-реєстратора працювало два працівника: позивачка та ОСОБА_3 - по 0,75 ставки кожна, що стверджується штатним розписом на 2018 рік.
Відповідачем скорочувалася посада касира-реєстратора, але лише 0,5 ставки, що підтверджується протоколом від 16 січня 2019 року N Ѕ загальних зборів ТОВ "Стоматологія", наказом директора ТОВ "Стоматологія" від 16 січня 2019 року "Про скорочення штату працівників", штатним розписом на 2019 рік.
При таких обставинах апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач допустив порушення вимог трудового законодавства, не врахувавши право позивачки залишитися на посаді касира-реєстратора на решту 0,25 ставки.
При цьому, ураховуючи зміст протоколу від 16 січня 2019 року N Ѕ загальних зборів ТОВ "Стоматологія" та наказу директора ТОВ "Стоматологія" від 16 січня 2019 року "Про скорочення штату працівників", якими затверджено скорочення 0,5 ставки касира-реєстратора, приймаючи до уваги, що позивачка займала 0,75 ставки вказаної посади, слід дійти висновку, що будь-які правові підстави для звільнення ОСОБА_1 25 березня 2019 року з 0,25 ставки касира-реєстратора у роботодавця були відсутні.
Крім того, згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.
Судом встановлено, що в ТОВ "Стоматологія" посаду касира-реєстратора займали два працівники: позивачка та ОСОБА_3. Разом із тим, питання щодо переважного права на залишення на роботі відповідачем взагалі не розглядалося, що є порушенням статті 42 КЗпП України.
При цьому, посилання у касаційній скарзі на неможливість застосування положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі, оскільки, згідно статуту ТОВ "Стоматологія", питання звільнення учасника цього товариства віднесені до виключної компетенції загальних зборів товариства, які не надали згоди на звільнення ОСОБА_3, є необґрунтованими, оскільки у відповідності до приписів частини шостої статті 11 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю" статут товариства не може містити відомості, що суперечать закону.
При таких обставинах апеляційний суд дійшов правильного висновку про звільнення позивачки без законної підстави, що, відповідно до приписів частин першої, другої статті 235 КЗпП України, є підставою для поновлення їїна попередній роботі з одночасною виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав неправомірним та скасував наказ ТОВ "Стоматологія" від 25 березня 2019 року N 3-19к, поновив ОСОБА_1 на посаді касира-реєстратора у ТОВ "Стоматологія" та, здійснивши правильні обрахування, стягнув з ТОВ "Стоматологія" на користь ОСОБА_1 36 288,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 березня 2019 року по 04 лютого 2020 року.
Згідно із частиною першою статті 237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановивши спричинення моральних страждань позивачки внаслідок порушення відповідачем її законних трудових прав, апеляційний суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
При цьому судом апеляційної інстанції при визначенні розміру такої шкоди враховані вимоги об'єктивності, розумності й справедливості.
Посилання відповідача у касаційній скарзі на відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стоматологія" залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Коротенко Є.В.
Бурлаков С.Ю.
Зайцев А.Ю.