Середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення працівника на роботі не є заробітною платою. Про це зазначив КЦС ВС у постанові від 21.04.2021 р. у справі № 461/1303/19.
Суть справи полягала в тому, що місцевий суд задовольнив вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання роботодавцем рішення суду про поновлення позивача на роботі.
Апеляційний суд погодився з таким висновком, але зменшив суму виплат.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду змінив попередні судові рішення в мотивувальних частинах, навівши таке правове обґрунтування.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що невиконання відповідачем протягом тривалого часу рішення районного суду про поновлення позивача на роботі має наслідком застосування положень ст. 236 КЗпП про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Однак ВС вказав на помилковість висновку про те, що зазначена вимога є спором про оплату праці, а тому працівник має право звернутися до суду з позовом з такими вимогами без обмеження будь-яким строком.
До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв'язку з цим виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, не можуть вважатися заробітною платою та платою за виконану роботу.
Отже, середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці».