Чи є базою нарахування ЄСВ сума допомоги по тимчасовій непрацездатності («лікарняні»), нарахована роботодавцем та виплачена працівнику після його звільнення у зв’язку із закінченням строку дії трудового договору, якщо страховий випадок розпочався в день звільнення?
Згідно зі ст. 116 КЗпП у разі звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Пунктом 1 ст. 12 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV (далі — Закон № 1105) встановлено, що право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи — громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з абзацом другим п. 2.27 розділу ІІ Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, днем звільнення вважається останній день роботи.
Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність листок непрацездатності (п. 1 частини першої ст. 23 Закону № 1105).
Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за кошти в у порядку, встановленому КМУ (частина друга ст. 15 Закону № 1105).
Порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування регулюється лише Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі — Закон про ЄСВ).
Відповідно до абзацу сьомого частини першої ст. 4 Закону про ЄСВ платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю та органи, які виплачують допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до законодавства для осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених в абзаці сьомому частини першої ст. 4 Закону про ЄСВ, є, зокрема, суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за кошти роботодавця (абзац другий п. 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ).
Згідно з п. 10 частини першої ст. 1 Закону про ЄСВ страхувальники — це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов’язані сплачувати єдиний внесок.
Застрахована особа — це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню та сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому Законом про ЄСВ порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону про ЄСВ).
Після звільнення працівника підприємство не несе обов’язку страхувальника, а відповідно, і платника страхових внесків.
Отже, суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, нараховані та виплачені особам після їх звільнення, не є базою нарахування єдиного внеску.
Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс,
категорія 201.04.01