Відповідно до пп. «а» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі – ПКУ) до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.
При цьому положеннями КЗпП передбачені випадки, коли юридична особа повинно компенсувати (відшкодувати) найманому працівнику витрати на проїзд, а саме:
- у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість (ст. 5 прим. 1 КЗпП);
- у зв’язку з службовими відрядженнями (ст. 121 КЗпП).
Таким чином, компенсація вартості проїзду в інших випадках може здійснюватися за рішенням керівника підприємства та вважатися додатковим благом найманого працівника.
Відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума доходу у вигляді додаткового блага.
Згідно з пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок за ставками, визначеними у ст. 167 ПКУ.
Враховуючи те, що проїзд найманого працівника до місця роботи та/або з роботи до дому не пов’язаний із виконанням ним трудової функції та не підпадає під дію КЗпП, то в разі прийняття керівником підприємства рішення щодо виплати компенсації за проїзд працівнику сума такої компенсації буде оподатковуватися податком на доходи фізичних осіб на підставі пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ.