Державна служба зайнятості роз’яснила, за яких умов застосування ненормованого робочого дня під час трудових відносин відповідатиме нормам законодавства.
На сьогодні основним документом, що регулює це питання, є Рекомендації щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінсоцполітики України від 10.10.1997 р. № 7 (далі — Рекомендації № 7). Як зазначено у п. 1 цих Рекомендацій, ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.
1. Ненормований робочий день застосовується щодо певних робіт, професій і посад
Ненормований робочий день є винятком із правил і встановлюється для тих працівників, праця яких має особливе суспільне значення. Законодавство не містить умови щодо затвердження в централізованому порядку переліків робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. Рекомендації № 7 встановлюють орієнтовні критерії, коли може бути застосовано ненормований робочий день. Зокрема, він може встановлюватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме для осіб:
- праця яких не піддається точному обліку в часі;
- робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (наприклад, у сільському господарстві);
- які розподіляють час для виконання роботи на свій розсуд.
Ці положення є оціночними, що залишає простір для гнучкості. Рекомендації № 7 не є нормативно-правовим актом, тож відійти від їх змісту можна в колективному договорі. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням із відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем (п. 6 Рекомендацій № 7).
2. Запровадження ненормованого робочого дня не передбачає дотримання обмежень
Залучення до роботи на умовах ненормованого робочого дня не слід ототожнювати із залученням до надурочної роботи, адже:
- для надурочних робіт потрібні підстави, визначені ст. 62 КЗпП, а для залучення до роботи на умовах ненормованого дня потрібна виробнича необхідність, яка визначається в кожному окремому випадку;
- встановлена ст. 63 КЗпП заборона на залучення до надурочних робіт певних категорій осіб не поширюється на залучення до роботи на умовах ненормованого робочого дня;
- гранична тривалість застосування надурочних робіт визначена у ст. 65 КЗпП, а тривалість роботи за ненормованого робочого дня — ні.
3. Установлення ненормованого робочого дня
Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором. Відповідний перелік вказується в тексті колективного договору або в додатку до нього. Конкретна тривалість додаткової відпустки для працівників на умовах ненормованого робочого дня встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій та посад чи трудовим договором (п. 3 Рекомендацій № 7). Також потрібно враховувати положення галузевих угод. Зокрема, у додатку 1 до Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016−2020 рр. наведено Орієнтовний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем системи МОН України, згідно з яким може надаватися додаткова відпустка.
4. Ненормований робочий день передбачає надання працівнику гарантій
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про відпустки» праця на умовах ненормованого робочого дня має компенсуватися шляхом надання додаткової щорічної відпустки тривалістю не більше 7 календарних днів (конкретна тривалість встановлюється в колективному договорі). Окрім того, роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу (п. 4 Рекомендацій № 7).
5. Установлення ненормованого робочого дня для працівників, які працюють неповний робочий день
Як зазначено у п. 2 Рекомендацій № 7, ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Вважається, що ці особи зацікавлені у зменшеному робочому навантаженні. Законодавством передбачено категорії працівників, яким гарантується встановлення неповного робочого дня (серед них вагітні жінки, матері з дітьми віком до 14 років, працівники, що перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, особи похилого віку, особи з інвалідністю тощо). При цьому для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватись.