Стаття 21 Кодексу законів про працю України надає працівникові право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Єдина умова, якої слід дотримуватись, визначена в статті 102-1 згаданого Кодексу: робота за сумісництвом виконується у вільний від основної роботи час. Тому, якщо такий працівник-сумісник бажає працювати на повну або неповну зайнятість, він має вказати це у заяві про прийняття на роботу.
Трудове законодавство не містить обов’язку роботодавця за сумісництвом перевіряти, чи є в працівника основне місце роботи. Тож працівникові не потрібно надавати довідку з основного місця роботи.
Працювати за сумісництвом можна і повний робочий день, якщо є умови для цього, адже законодавство не обмежує тривалість роботи за сумісництвом. Звісно, фізично працівник не може працювати одночасно на три повні ставки, адже, крім роботи, йому треба ще й відпочивати. Але контролювати, чи дійсно він десь іще працює на повну ставку, роботодавець не може та й не зобов’язаний.